ОДЕСА, 14 СІЧНЯ 2026 РОКУ, КОНТЕКСТ-ПРИЧОРНОМОР’Я – Лідер одеських волонтерів з «Корпорації монстрів» Катерина Ножевнікова описала основні досягнення та проблеми фонду за останній час.

Як передає кореспондент ІА «Контекст-Причорномор'я», про це йдеться на Фейсбук-сторінці лідера одеської благодійної організації «Корпорація монстрів» Катерини Ножевнікової.

У повідомленні на сторінці Katherine Nozhevnikova сказано:

«Дякую Катюша. Я щаслива, що в вас вистачає на все сил!»- Пише моя підписниця, яка дуже підтримує фонд.

Як визнати, що сил не просто не вистачає а їх

Прото немає?

Соромно. Постійно соромно визнати, що сил немає. Ну як можно жалітися, якщо набагато доросліші за мене жінки та чоловіки тижнями місяцями роками знаходяться на позиціях?

Як можно визнати, що вже не має моральних сил заходити в листування і писати « вибачте ваш запит прийняти не можемо» і відчувати роздратування на себе і що саме жахливе на тих, хто постійно вимушений просити?

Що Соромно заходити в мережу і бачити просто тисячи зборів від фондів від волонтерів і особливо соромно бачити дописи збори від військових, які не закриваються і не закриються ніколи- бо кожен день приносить нові запити і збори.

Як слова підбирати в своїх дописах, щоб описати потребу, коли постійно хочеться плакати і навіть антидепресанти іноді вже не допмогають, бо всередині множина болю, виснаження та відчуття неспроможності.

Слухай, ти зібрала за 2025 рік більше 200 млн грн!!

Ти вдумайся у цифру. ви маленький фонд. Ти нікуди не їздиш, не тусиш в Київі, відмовляєшся від інтервʼю та нагород, не пишеш листи бізнесу, не комунікуєш з рекламою. Ти виключно пишешь свої дописи і працюєш сама на всіх посадах в фонді.

Ну Невже тобі цього мало? Ти маєш пишатися — пише мені мій друг військовий.

Ви стільки робите для нас. Саме для простих бійців. Ви нам не відмовляєте і піклуєтесь як про дітей за нас. Наврядчи ти уявляєш як це цінно. Скілки вже нас для вас як родина? Тисячи!

Так.. начебто ти прав. Але відчуваю, що роблю Замало. Типу можу більше. Але не можу вже через внутрішній стан.

Нас таких до речі не мало. Жінок, які роками в секторі працюють і не можуть здихатися цього відчуття, що всього цього що ми робимо дуже дуже замало.

Прочитала про якогось чувака чиновника який зберігає пʼять тон золота в Москві а ще має за 1,5 ярда долларів активів і при цьому він та його дружина отримали соцвиплати у розмірі 30 тис грн як ВПО..

Подумала як можно бути такими потворами і .. пішла читати інші новини. Вже нічого не дивує. ось Уже нова новина. Про чергові пересування ліжочок в борделі. Про чергові потужні меморандуми. Про 90

Відсотків домовленостей про мир і що ось одес все закінчиться. Ну да..

Всі ці потужні скандали інтриги розслідування не чим не закінчується. Хто вже памʼятає жіночку яка кидала чорні пакети з грошима через паркан? Ніхто. А вона ось в Раді сидить. Голосує навіть.

А памʼятаєте генерала Мула і його дівчину яка в Парижі святкувала і зʼясувалось там міліони грн були вкрадені. Так його виправдали нещодавно. Все це начебто брехня була все це заздрощі людськи. Де Крупа з 6 млн. Думаю там де і прокурор 29 рочків з пенсією 150 тис грн. Від зʼясувань кто більше винен в тому що в тилу всі замерзають вже нудить. Бо толку від того такою немає. Людей, які виходять та перекривають вулиці через відсутність світла хочеться .. я не можу написати що мені хочеться робити бо

Фб. Мене заблокує.

Це зводить яку завгодно нормальну людину з розуму. І втрачаєш сенс. І лізуть в голову думки, що Може треба було поїхати звідси ще років 10 тому- було стільки пропозицій крутих по роботі. І Відчуваєш себе зрадником в сциклом. Але ж життя одне. Тобі Вже майже півсторіччя…

А потім..

сьогодні вночі прокинулась від страшенного

Обстрілу. Навіть тревогу не встигли дати і понеслась..вибухи, гул, постріли, вибухи.

З температурою та двома собаками я зрозуміла що не маю сил просто навіть доповзти до укриття ( Бо за годину тільки повернулась з лікарні) і я вирішила читати стрічку новин. Лютий волав як дурний, Хьюстон цих Звуків ще не знає і просто дуже погрозливо гавкав. Бакумич починає дуже голосно співати свої кенарськи пісні. Короче повний дурдом.

Настрій був приблизно на межі між «сподіваюсь мій день ще не настав і мене не вбьє дрон сьогодні» і «та палай воно все вогнем. Хай вже закінчиться»

І тут десь у 3 ночі я натрапила на допис про

дуже хвору маленьку дівчинку, доньку зниклого бійця , яку треба було доставити в Охмадіт на лікування. дороги занесло повністю і за доставку до найближчої станції де потяг зупиняється запросили 22 тис грн.. . мати дівчинки у відчаї написала в treads звернення до машиністів потягу с проханням щоб поїзд Зробив зупинку в селищі де ніколи цю зупинку не робив.

І тисячі людей зробили репости і через годину вже під її дописом зʼявилося повідомлення :

Потяг зробить зупинку і ми вас заберемо.

Я начебто дуже вже черства людина стала через свою роботу останнє десятиріччя, але тут я зрозуміла що сиджу під обстрілом, обіймаючи собак, телефон, в соплях та слезах з відчуттям «я хочу носом землю рити але працювати та допомогати і далі!

Отримали сигнал. Черговий.

Навіщо ми всі тут. Скільки б не було лайна скрізь, скільки б Не намагались інші люди збити нас зі Шляху маємо вистояти і не зневіритися.

Заради тих, хто інший.

Такий, яким і має Бути людина.

Саме з Небайдужих людей складається всесвіт в якому я живу. Тих, хто пішов у 14му, хто пішов у 22 му, хто таскав концентратори, хто платив ремонти в лікарнях, хто годував літніх, допомагав дітям, старим, тваринам. Хто відстоював мову та культуру. Кому було не все одно як буде існувати ця країна

Мій всесвіт. Моя країна. Країна, за яку треба до останнього видиху

Навіть якщо вже фізично здається, що ти вмер. Ще на позавчора ..)

Як всі наші запити. На позавчора

Обіймаю вас всіх

Низький уклін силам оборони

Будь ласка допомогайте їм.

Як бачите збори військових-

Допомагайте. Для них це дуже Важливо.

Ну а наш клятий збір на старілнки в коментарях. Складно іде але

Я не втрачаю надії

Одеса

На день

Ближче до перемоги