Багатолітній керівник Комінтернівського (нині входить до Одеського) району, депутат райради шістьох скликань, чесна людина і справжній патріот — усе це про Віталія Васильовича Громлюка. Уже понад пів століття він є постійним читачем «Чорноморських новин».

Чому обрав саме цю газету, як змінювалася вона впродовж часу та які статті привертають найбільшу увагу? Про все це дізнаємося від самого читача.

— Віталію Васильовичу, чи пам’ятаєте, яким було ваше перше знайомство з газетою «Чорноморські новини»?

— У 1972 році в селі Кіровому (нині — Трояндове) на той час Комінтернівського району я побачив газету в сусіда. Тоді вона називалася «Чорноморська комуна». Почитав — сподобалося. Передплатив у поштовому відділенні села на друге півріччя (весною), і потім передплачував щороку, навіть коли був скерований на стаціонарне навчання до Києва на два роки (це було у 1980-х). Приїжджаючи періодично додому, переглядав усі номери «Чорноморки». Отже, вже більше 50 років я є передплатником-читачем цієї славної газети.

— З яких публікацій почалася ваша, так би мовити, любов до газети?

— Тоді багато писали про сільське господарство, передовий досвід хліборобів тощо. Ці матеріали мене в той час найбільше цікавили, бо я працював на Кіровській птахофабриці. Звичайно, читав й інші. А цікавого на шпальтах газети було багато.

— Чому обрали саме «Чорноморку»? Що найбільше сподобалося в ній?

— По-перше, газета виходила і виходить українською мовою. Українська для мене є рідною, я і мої родичі з дитинства спілкуємося нею. По-друге, газета — патріотична і за духом народна. По-третє, цікава, бо висвітлює багато різносторонніх, актуальних тем.

Приваблює також індивідуальний стиль журналістів, які пропонують свої матеріали в газету, їхня чесність. Шкода, що після роздержавлення така соціально-політично спрямована газета залишилася без фінансування і була змушена суттєво скоротити штат. Нині вона тримається, так би мовити, на ентузіазмі, тобто завдяки відданим їй журналістам, здебільшого пенсіонерам. А це ж найстаріший, із понад столітньою історією, часопис Одещини.

— Чи знайомі ви з колективом редакції?

— Так, знайомий. Зокрема, з усіма редакторами газети, починаючи із 1980 років, з багатьма журналістами. Свого часу до нас у район часто приїзждали редактор Олексій Білоус, його заступник Анатолій Руденко, потім — редактор Леонід Міщенко. Із журналістів — Валентин Щегленко, Віра Семенченко та інші. Добре знайомий з нинішнім редактором Іваном Мельником. Були і робочі зустрічі, на яких обговорювали співпрацю між нашим районом і «Чорномркою», й урочисті миті. Скажімо, приємно згадувати, як разом з усім колективом редакції та її друзями у 2017-у святкували 100-річчя газети.

Щодо співпраці. Як приклад наведу 2003 рік. Тоді у Комінтернівському районі було близько 1000 передплатників «Чорноморських новин» — найбільше в області (в інших районах — по 100—200 примірників). Газета тоді часто розповідала про життя нашого району, про наших людей, їхні турботи і досягнення.

— Чи є якісь окремі випуски, які запам’яталися особливо?

— Таких номерів дуже багато, тож неможливо всі назвати. Але деякі таки відзначу. Скажімо, №67 за 28 вересня 2002-го — матеріали про 200-річчя нашого райцентру. Або номер за 18 квітня 2009-го — про «Трояндову республіку». Наше Кірове перейменували на Трояндове. Це на честь людини, завдяки якій усе село потопало у трояндах (мова про світлої пам’яті Миколу Васильовича Громлюка, брата героя цього інтерв’ю. — Прим. ред.). Там практично нема двору, де не росли б ці прекрасні квіти. І це, до речі, є певною запорукою економічного благополуччя багатьох тутешніх родин, які вирощують і продають саджанці елітних сортів. У Трояндове приїждали практично з усієї України. Звісно, що такі публікації в газеті додавали авторитету справі, збільшували цікавість до цього унікального села, а відтак зростала і кількість охочих побувати у «Трояновій республіці».

— Чи є у вас певний «ритуал» прочитання випуску: наприклад, за обідом, перед сном тощо?

— Якщо дозволяє час, переглядаю газету одразу після отримання щочетверга. На це йде приблизно 20—30 хвилин. Зрозуміло, що вдень нема часу, щоб прочитати весь випуск. Роблю це ввечері. Це вже напрацьована звичка.

— Ви читаєте «Чорноморські новини» вже понад 50 років. Як, на ваш погляд, змінювалася газета впродовж цього часу?

— Як я вже казав, раніше, у 1970—1980-ті, на її шпальтах було багато матеріалів про виробництво, сільське господарство тощо. В останні ж 20—30 років значно побільшало публікацій про внут-рішню та зовнішню політику, історію, культуру тощо. Зокрема, мені подобаються статті-огляди Леоніда Заславського, які зазвичай виходять на першій сторінці, Романа Кракалії, Ольги Сірої, Ольги Філіппової. Раніше любив читати Валентина Щегленка і Віру Семенченко, але, на жаль, вони, як і деякі інші з моїх друзів-журналістів «Чорноморки», вже пішли із життя. Утім, їхні матеріали й сьогодні дуже актуальні, за що я дуже вдячний.

— Що спонукає вас залишатися читачем «Чорноморки»?

— Передусім те, що отримую з газети багато цінної інформації. Вона для мене є й інформатором, і порадником, і, не побоюся цього слова, агітатором, пропагандистом. Багато публікується матеріалів на екологічні теми: про проблеми малих річок, збереження природи, тваринного світу, а також поради. Наприклад, зберігаю номер за 27 червня 2024-го з публікацією «Що робити, щоб прижилися огірки». І таких номерів немало.

— Чи вважаєте ви, що й молоді сьогодні, в час комунікаційних технологій, важливо читати газети?

— На мою думку, молоді важливо читати саме паперові газети. Від цього більше користі, бо краще осмислюєш прочитане, глибше засвоюєш.

— Чим ви займаєтеся сьогодні?

— Городом. Вирощую різні овочі. І для родини, і дещо на продаж є. Частину врожаю віддаю потребуючим односельцям. Ну і, безумовно, щочетверга чекаю зустрічі зі своєю улюбленою «Чорноморкою».

Софія КУЗЬМУК,

студентка Одеського національного морського університету,

практикантка «ЧН».