![]() ![]() |
![]() |
![]() |
![]() |
![]() ![]() |
![]() |
![]() |
![]() |
![]() |
|
![]() |
«...І воля святая!»
![]() 28.11.2024 / Газета: Чорноморські новини / № 46(22524) / Тираж: 8525
Того дня в бібліотеці ім. Михайла Грушевського зібрались учасники одеського Майдану. Згадували ті події, у декого збереглось відео, обговорювали спогади один одного. У кожного тоді був, мабуть, свій Майдан, але всі жили одним спільним прагненням свободи, утвердження власної гідности — людської, національної, громадянської. Розмірковували, аналізували… Сигнал тривоги змусив ненадовго спуститися в сховище, і це було трохи навіть символічно. Слухали патріотичні пісні Максима Трубнікова. Говорили про війну. А ввечері, немовби символічне продовження, але вже в іншому форматі — прем’єра в Одеській опері: Шевченків «Кавказ»… Коротке, як Шевченків постріл у ненависну імперію, як позивний воїна Тараса, слово. Симфонія-кантата Станіслава Людкевича, що творить на сцені геніальний симбіоз поезії і музики — улюблений жанр композитора, вивищує наші душі, утверджує гідність і гордість українців. …Перечитую знову «Кавказ»… За вікном — непроглядна глибока ніч. Лиш де-не-де відважний вогник яскраво світить у темінь… А онде ще один засвітивсь… Чому горять вони о такій порі, сміливо кидають виклик цій темряві, яку несуть нам і світові орди нелюдів? За горами гори Хмарою повиті… Можна тисячу разів читати рядки поеми — і в якусь осяйну мить зненацька дотямити їхню сутність. Це про нас, про нас… Про нас тодішніх і про нас нинішніх. Це нам з тих епох посили геніїв. Позад хору й оркестру — екран на всю ширину сцени, ми бачимо гори, мовчазні, суворі… Обплутані колючим дротом — це немовби символ імперії. І — музика, що прийшла з минулої епохи і так легко вписалась у наш так само тривожний час. Ми бачимо диригента, зосередженого, чулого. Чуємо весь оркестр так, як чує він його — кожного музиканта зосібна і всіх водночас. Добре бачимо, розуміємо, як до снаги йому диригувати цю музику. Можливо, навіть так, як 120 років тому диригував сам маестро під час прем’єри у Львові — українському місті, яке було тоді під юрисдикцією чужої держави. Музика хоч і та сама, а проте, за цими стінами вже зовсім інше століття, і нове прочитання цього задуму, і війна — тоді, понад століття тому, на порозі цілого світу так само стояла війна — велика, світова, як стоїть вона сьогодні. Чи передчував композитор такі потрясіння? Душа мистця твориться вищими силами в такий спосіб, щоби і бачити, й відчувати, і розуміти процеси в довколишньому світі… Після російського полону, в розбурханому Українською революцією Києві молодий мистець вітав Четвертий Універсал Центральної Ради і проголошення вільної, незалежної України; пережив там і початки червоного терору… Ми бачимо на екрані ясні обличчя тих, котрі творили ту Україну. Поєднання ар-хівного відеоряду з цією музикою і Шевченковим словом у цій виставі вражає. Молодий мистець творив цю музику 11 років. А потім будуть симфонічна кантата «Заповіт», і «Наша дума, наша пісня…», і «Косар», й інші твори; буде і збірник патріотичних та народних пісень «Ще не вмерла Україна», і знищення всього накладу збірника його музикознавчих праць… «Коли б не поезія Шевченка, я, мабуть, взагалі не став би композитором» — це його слова. Сучасні сенси славетної історії — так доповнили постановники жанр вистави. Й цим означили її нинішню сутність. Історія в даній конкретиці, звісно, знову повторюється. Але майже завше в підтексті — одне й те саме: ненависть імперської сутности до свободи, до гідности національної і людської. До волі як прояву людської екзистенції… Позаду оркестру — хор. Він веде свою партитуру в ритмі, заданому генієм Пророка, а разом з тим — чітко розуміючи всі його посили нам, у наш час, і з усвідомленням осяяння творця музики. В тому співі не завжди можна дібрати слів, але чітко прочитуються сенси, тони і напівтони, й усе це разом дає до зрозуміння геніальний замисел Шевченка. Пишучи в пам’ять загиблого друга, він мимохіть узагальнював, і це — також ознака генія. Горить свіча і не гасне, а поза нею, поза її обнадійливим вогником — темрява. Не гасне свіча Шевченкова, бо «не вмирає душа наша, не вмирає воля, і неситий не виоре на дні моря поле»… Говоримо про актуальність «Кавказу». Так. Але це лише слово, поняття. А глибше — це Шевченків геній живе поряд з нами. Це він і перемагає, і вмирає у цій війні, щоби воскресати в нас знову й знову, і ненавидіти, й любити водночас — так сильно, як він лише міг. І це музика, яка перемагала тоді і надихає сьогодні. Ось просвітлені обличчя в залі, і тривалі оплески, і вигуки… Це ми, наші сучасники, і глядачі, і мистці, котрі всі разом втілюють надії і думи авторів. …Горить, не догорає свіча, не згасає живий — і живлющий — вогник, як горить і надалі віками горітиме на його «Автопортреті» — вічна і незгасна. Чи не про це — музика Станіслава Людкевича у виконанні оркестру та хору славної Одеської опери? Безсмертна, як і Тарасові натхнені рядки про волю, яка для нього була сенсом життя і яку сьогодні ми, достойні нащадки його, відстоюємо (чи всі, одначе?) — з окривавленою, але непереможною душею. Ця війна не закінчиться, доки поряд з нами існуватимуть зло і ненависть. Мусимо зрозуміти це, нарешті, всі до одного. Такий нам присуд. Бо не буде вже кого виморювати голодом, засилати на Соловки та Сандормохи. Буде випалена земля, яка не потрібна орді: вона посуне далі, не даючи оговтатись нікому. Геніальна, вічна музика геніальних, вічних покликань у притихлих рядах, перед якими розкриваються нібито прості, але такі глибокі своєю символікою істини. Ті істини, що їх наші генії прозірливо бачили крізь віки. Чи спізнаємо ми їх, нарешті? Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! Україна, Воля — короткі, як постріли в одвічного ворога символи. Як позивні для кожного з нас. Фото Володимира БОГАТИРЬОВА. Автор: Роман КРАКАЛІЯ, заслужений журналіст України.
|
Пошук:
![]() ![]() ![]() ІГОР КОВАЛЬ
На тлі війни в Україні дедалі частіше порушується питання про майбутнє НАТО. Агентство Bloomberg стверджує: «Альянс ще до можливого повернення Трампа опинився на межі кризи. Йдеться не лише про війну, але й про стратегічні розбіжності, занепад армій Європи та втрату довіри між союзниками.» Та чи справді йдеться про кризу НАТО? Швидше, про його трансформацію. Доктор політичних наук Ігор Коваль із експертним оглядом ситуації.
![]() ![]() ![]() З 12 по 19 липня 2025 року в Одесі проходитиме Тиждень французької культури — цикл мистецьких і пізнавальних подій, присвячених культурній дипломатії та дружбі між Одесою та Францією.
![]() Останні моніторинги:
00:00 24.07.2025 / Вечірня Одеса
![]() 00:00 24.07.2025 / Вечірня Одеса
![]() 00:00 24.07.2025 / Вечірня Одеса
![]() 00:00 24.07.2025 / Вечірня Одеса
![]() 00:00 24.07.2025 / Вечірня Одеса
![]() |
![]() Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2025 S&A design team / 0.021 |