Цей огляд я почав писати 9 квітня, коли, за запевненнями республіканців і демократів, у Палаті представників Конгресу США на голосування у залі буде винесений закон щодо поправок до федерального бюджету. Вкотре переповідати скандальну історію цього закону нема потреби. Навіть далекі від теми громадяни України пам’ятають суму 60 мільярдів доларів — допомогу нашій країні під час війни. Її пообіцяли, але не дали. І тепер навряд чи дадуть до осінніх виборів у США.

Мільярди як засіб гіпнозу

Велика сума гіпнотизує українців. Але якщо згадати вартість зброї, необхідної для захисту наших міст (тільки міст!), то шістдесят мільярдів — дещиця. Одну систему ППО «Петрі-от» оцінюють приблизно в мільярд доларів. Найновіша версія винищувача Ф-16 без наземного забезпечення коштує 34 мільйони доларів. Тобто допомоги США (якщо дадуть) не вистачить для покриття і половини наших військових потреб упродовж пів року. А до гуманітарних потреб та покриття частини «соціалки» не дійде черга.

Експерти вважають, що витрати на оборону країни обходяться нам у десять мільярдів доларів щомісяця. Як мінімум. І без фінансової допомоги союзників сьогодні і в майбутньому не обійтися. У якому вигляді вони цю допомогу нададуть — питання окреме. Безоплатно, у формі кредитів чи грантів — але вона потрібна зараз. Негайно. Щоб зберегти життя наших воїнів. Щоб не дати ворогові прорвати лінію фронту, щоб не допустити падіння економіки, фінансової системи й зберегти обсяги надходжень до доходної частини бюджету.

Сьогоднішнє голосування або не голосування в Палаті представників Конгресу США багато що визначає. Невелика шалька на вашингтонських терезах здатна розбалансувати найстійкішу у світі демократію так, що терези просто вийдуть з ладу. І не буде на чому виміряти здатність демократії вижити. Не лише у США — у всьому світі. Радикальні трампісти, що захопили владу в республіканській партії, нічим не відрізняються від автократів «глобального Півдня», а в певному сенсі (у хитрощах та підступності) їх навіть перевершують. Дональд Трамп дивується, як швидко партія наздогнала та обігнала свого лідера. Претенденти-республіканці на майбутніх виборах до Конгресу в частині гасел перевершили вождів Конфедерації ХІХ століття. Тож Техас на кордоні з Мексикою самостійно зміцнює частину кордону, а у Джорджії та Флориді готують законопроєкти щодо обмеження напливу емігрантів.

Тим часом демократи на чолі зі своїм президентом, як у нас висловлюються, соплі жують. Вони роблять усе, щоб університетські ліваки та «гості з Мексики» не образилися, не розійшлися по домівках, а восени проголосували разом із усіма. Білий дім із Держдепом шлють на адресу Ізраїлю одне за одним побоювання та попередження. Щоб ЦАХАЛ не перейшов «червону лінію» в Рафаху, щоб Нетаньяху ввічливіше спілкувався з ХАМАСом. Збоку ці умовляння виглядають красиво. А придивишся —знайома картинка. «Глибоке американське занепокоєння», щоб не допустити ескалації. Випробувано в Україні. І як в Україні, призводить до протилежного результату.

Загрози схожі, але різні

В Ізраїлі, щоправда, ВПК працює як годинник, а технологічно не поступається Штатам. І єврейське лобі час у США не гає. Тоді, коли бюджетний законопроєкт у Палаті представників заморозили, уряд Байдена знайшов способи надати ЦАХАЛу бомби та снаряди, а проблему з новими літаками вирішили за допомогою старих контрактів. У політиці Вашингтона та Єрусалима є, однак, не уявні, а суттєві розбіжності. Вони стосуються війни з Іраном, Сирією, хуситами Ємену та, можливо, Ліваном. Ця коаліція загрожує відкрити проти Ізраїлю (і Заходу загалом) другий фронт. І якщо відкриє, то євреям доведеться туго. І не лише євреям. Світова війна з латентного стану переросте в непогасну світову пожежу. Коли осторонь не зможе залишитися жодна держава, а розрізнені вогнища зіллються в одне велике.

Цікаво, що агресію проти України навіть після масштабного вторгнення російських військ більшість держав (крім балтійських) початком Третьої світової всерйоз не називала. А вважала за локальний конфлікт. І навіть зараз багато хто, включаючи західних союзників України, називає вторгнення російських військ та окупацію п’ятої частини нашої території локальним конфліктом. Вважають, що належність до НАТО їх захистить. Дай Боже, щоб випробувати на міцність п’ятий пункт Статуту Північноатлантичного альянсу найближчим часом не довелося. Але навіть без випробувань зрозуміло, що рашистів не може зупинити ніщо, крім сили.

Інерція військових успіхів кремля останнім часом є такою, що без нових перемог утримати старі завоювання неможливо. А без цих завоювань не можна утримати владу. Рух російської орди на Захід, іншими словами, перестав бути військовою метою. Це біологічна експансія у чистому вигляді. До останнього моря, як колись рухалися монголи. Як наліт сарани, яка кориться інстинкту. Звичайними способами припинити або сповільнити подібний рух неможливо і важко сказати, як можна досягти цього взагалі. Але якщо не намагатися, сучасна цивілізація стане схожою на випалене поле. Або на бетонну площу, де нічого не зійде за століття.

У Європі політики, схоже, почали бачити небезпеку. І почали реагувати на неї, залежно від своєї прозорливості та спроможності. Реакція поки що повільна. П’ятдесят мільярдів євро на інсектициди проти російської сарани — смішна сума. І це на довготривалу допомогу Україні, включаючи гуманітарну, хоча сарана знищує все на своєму шляху. А якщо окупанти допустять підрив хоча б одного із шести енергоблоків Запорізької атомної станції — мільярди союзників не знадобляться. Без застосування ядерної зброї вкриємося спільним радіоактивним попелом. Світитимемося, зате заощадимо мільярди.

Дочекатися результату голосування у Палаті представників Конгресу США під час написання цього огляду, на жаль, не вдалося. Але представники Держдепартаменту випромінюють оптимізм та надію. Втім, такий же оптимізм вони випромінювали минулого року. Без надій на краще майбутнє, звісно, не проживеш за океаном. Як і в нас.

Слава Україні!