На 18-й, позачерговій, сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (КВС), яка цими днями проходила у Парижі, одним із питань порядку денного було включення об’єкта «Історичний центр міста-порту Одеса» до Основного списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Представники рф намагалися внести поправку щодо виключення цього питання з порядку денного, але пропозицію країни-агресорки європарламентарі відхилили.

У листі-зверненні, підписаному міністром культури та інформаційної політики України Олександром Ткаченком, міським головою Одеси Геннадієм Трухановим і постійним представником України при ЮНЕСКО, послом Вадимом Омельченком, зокрема, йдеться:

«Україна за підтримки міжнародних партнерів підготувала номінацію у стислі терміни з огляду на нагальну потребу збереження й охорони цього видатного об’єкта культурної спадщини. Адже Одеса, зокрема її портова частина, неодноразово зазнавала обстрілів з боку російських військ та перебуває під постійною загрозою ракетних ударів.

Досьє було підготовлене Одеською міською радою, Міністерством культури та інформаційної політики України у партнерстві з міжнародними експертами, узгоджене з українськими фахівцями та істориками, зокрема Українським національним комітетом ICOMOS та Українським інститутом національної пам’яті, й передане у встановленому порядку на розгляд КВС.

Завершальним етапом перед включенням об’єкта до Списку Всесвітньої спадщини є надання ICOMOS рекомендацій суто технічного характеру щодо особливостей подальшого збереження об’єкта. Натомість, на наше здивування, у своїх рекомендаціях від 11 січня 2023 р. ICOMOS вдався до політизації українського досьє, включивши до опису об’єкта інформацію про заснування Одеси «стратегічним рішенням Імператриці Катерини ІІ», якої не було в номінаційному досьє, поданому Україною 11 жовтня 2022 р.

Ми не можемо миритися із присутністю у документі, підготовленому Центром Всесвітньої спадщини щодо української номінації, відверто проросійських наративів, які суперечать аргументації оригінального українського досьє.

Безперервний розвиток Одеси як портового міста сягає ХV століття. Відтоді і до XVIII століття включно воно було відоме як Хаджибей, із фортецею та гаванню. Завдяки порту місто стало феноменом культурного розмаїття та міжкультурного діалогу. В часи існування Російської імперії просувалося твердження про те, що місто засноване указом імператриці Єкатєріни ІІ у 1794 році. Однак рескриптом імператриці була лише підтримана ініціатива переоблаштування порту Хаджибей. Місто процвітало завдяки торгівлі та активній багатонаціональній спільноті мешканців. Натомість путінська пропаганда використала міф про «заснування Одеси імператрицею», який з’явився у XIX століт-ті, як один із приводів для територіальних претензій росії на українські міста та початок збройної агресії.

Неприйнятною є також рекомендація змінити назву об’єкта та виключити звідти згадку про порт, роль якого є визначальною. Адже саме портові та припортові ділянки міста сьогодні є мішенню російського агресора, а виключення їх з охоронної зони робить цей унікальний історичний район беззахисним. І дарує росії інструмент для продовження свого продовольчого тероризму.

Досьє було внесене на розгляд КВС на надзвичайній основі у зв’язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України.

ЮНЕСКО не має дозволити використовувати себе у політичних цілях. Мета включення унікальних пам’яток до Списку всесвітньої спадщини — захистити їх. Саме цього прагнемо і ми.

Україна не є членом КВС і не має безпосереднього впливу на процеси ухвалення ним рішень. Тому ми закликаємо країни-члени Ко-мітету Всесвітньої спадщини врахувати позицію української сторони і не дозволити використати цю авторитетну інституцію для політичних маніпуляцій та прикриття російської агресії проти України.

Ми наполягаємо на неупередженому підході до розгляду 18-ю позачерговою сесією Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО українського досьє «Історичний центр міста-порту Одеса» у первинно поданому Україною вигляді для включення до Списку всесвітньої спадщини під загрозою.

Це спільна позиція міської громади Одеси, Міністерства культури та інформаційної політики України та Постійного представництва України при ЮНЕСКО».