Після оглушливої поразки проекту «Великої Новоросії» і не менш образливого ляпаса від України та її союзників, що не дозволили шляхом перекручування Мінських угод інтегрувати «народні республіки» на умовах «золотої акції» в державу, Кремль перейшов до, так би мовити, придністровізації ситуації. Розвиток подій очікуваний і неодноразово озвучений багатьма політичними аналітиками. Свого часу, коли слабкість РФ не дозволила Москві реалізувати у повному обсязі плани щодо повернення Молдови у свою орбіту, створення так званої ПМР не лише надовго законсервувало збройний конфлікт, але й залишило в руках Росії інструмент гальмування європейського розвитку республіки. З огляду на минулотижневий візит президента Молдови Ігоря Додона до Економічної ради у Бішкеку і набуття республікою статусу спостерігача у ЄврАзЕС, Кремль цього інструмента застосував.

Нині, в умовах відкритої військової агресії РФ, нібито важко уявити собі, що Україна піде шляхом Молдови, щонайменше найближчим часом. Але Москва, як і в молдовському випадку, «грає в довгу» і має кілька варіантів реалізації власного генерального плану.

Нещодавно озвучену Міхеілом Саакашвілі тезу про необхідність відокремити окуповані райони Донецької та Луганської областей можна було б і оминути увагою, зважаючи на властиву екс-голові Одеської ОДА пустопорожність заяв і гасел. Але неважко помітити, що в загальнодержавному масштабі Саакашвілі вже давно виконує роль рупора, транслюючи думки тих, хто сам відкрито не наважується їх озвучити внаслідок власної непопулярності.

«Я за те, щоб спорудити велику стіну (не яценюківську, а справжню), тимчасово відгородитися від окупованої частини Донбасу, сконцентрувавшись на решті України.

Ми обов’язково повернемо окуповані території після того, як переможемо корупцію і почнемо швидкий розвиток. Але щоб їх повернути швидше, зміни в першу чергу повинні відбутися в Києві», – таку сентенцію, що збурила неабиякі пристрасті серед читачів, оприлюднив політик 12 квітня в соцмережі «Facebook».

Розповідаючи про буцімто великі досягнення в боротьбі з корупцією та безпрецедентне зростання економіки Грузії під час свого президентства, Міхеіл Саакашвілі чомусь ігнорує той факт, що ані Абхазія, ані Південна Осетія, так само окуповані Росією, як і Донбас, не повернулися. Про те, що ніяка стіна між Грузією та неконтрольованими її центральною владою територіями з 2008 до 2014 року не збудована, годі й згадувати. Тоді чому Україні пропонується цю стіну будувати?

Окуповані українські території на сьогодні вже фактично відгороджені лінією фронту. Громадяни України, що залишилися на тимчасово окупованій території, мають змогу перетинати лінію зіткнення лише на пропускних пунктах. Надійніше «відгородження» уявити собі складно. Що ж насправді пропагує Саакашвілі? Навряд чи він пропонує будувати паркан довжиною 410 кілометрів на кшталт Великого китайського муру, хоча так виглядає про людське око озвучена ним ідея.

Основна думка, якщо очистити її від словесного лушпиння, полягає в тому, щоб зафіксувати поточний стан справ на лінії зіткнення, припинити просування на схід Збройних сил. По суті, на державному рівні визнати Донбас поза українським суверенітетом і в односторонньому порядку скасувати Мінські угоди. Цікаво, що саме цього прагне і Росія. Не побачити явної аналогії з тактикою, яка вже двічі – у Грузії і в Молдові – принесла Кремлю геополітичні дивіденди, неможливо. Чи була заява Саакашвілі інспірована ззовні і знайшла відлуння у його передвиборному процесі, в який явно достроково вступили деякі політичні сили, а чи просто це чергова помилка, яких безліч він уже припустився в Україні, – покаже час. Бо немає нічого захованого, що не оприявниться, і немає таємного, що не вийде на видноту.