Популізм, суттю якого є політична корупція, став реальною загрозою українській державності — застерігають відомі інтелектуали, учасники ініціативної групи «Першого грудня».

В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Євген Захаров, Миро-слав Маринович, Володимир Панченко, Мирослав Попович, Вадим Скуратівський, Юрій Щербак та Ігор Юхновський у вівторок, 30 серпня, оприлюднили звернення «Загроза популізму», в якому йдеться:

«Привид бродить по Європі — привид популізму. На дріжджах політичного популізму ростуть рейтинги крайніх правих і крайніх лівих партій. Демократичні, ліберальні цінності піддаються серйозним випробуванням. Авторитарні режими збирають несподівані дивіденди. Попри свій арлекінський стиль, популісти стали зазіхати на президентський статус навіть там, де демократична традиція здавалася непорушною.

Популізм буйним цвітом розцвітає і в Україні. Щодня, щогодини, щохвилини його бурхливі виверження демонструють засоби масової інформації. Він крикливий. Він любить телекамери. Йому подобається пафос енергійних слів і порвані сорочки на власних грудях (начебто за злиденний народ!). А водночас — він зовсім не цурається супердорогих іномарок та годинників, прихованих від людського ока маєтків, таємних закордонних рахунків, вишуканих «олігархічних» убрань…

Улюблене його заняття — політичний торг. Він жадібний, і тому продажний.

Він залюбки паразитує на соці-альних бідах, лукаво спрощуючи складне, безсоромно експлуатуючи найпростіші соціальні емоції, спокушаючи суспільство легкими шляхами до матеріального благополуччя та справедливості.

Суттю популізму є політична корупція. Його порожні обіцянки й грізні «прокльони» на адресу «ворогів народу» — хабар утомленому суспільству. За них він прагне отримати прибуток у нечувано великих розмірах.

Йому не знайоме почуття відповідальності, тому він охоче втікає в позірну опозиційність.

Проте тільки до пори до часу: насправді популісти марять владними кріслами. Вони потрібні їм, щоб зірвати «куш» і втекти. За кордон, або знову в «опозиціонери».

Популізм став реальною загрозою українській державності. За самою своєю природою він не здатен до конструктивної праці. Йому чужі національні, державні інтереси. Він украй далекий від того народу, за який так «уболіває».

Популізм миттєво розпізнає «своїх» і лучить їх у мережі корупційної змови. Протиставитись цьому можна свідомою солідарніс-тю здорових і творчих осередків суспільства, об’єднаних для реального реформування країни.

Протиставити популізмові можна лише громадянську зрілість. А зрілість передбачає відповідальність. За себе, не-обдурених. За своїх нащадків. За країну, в якій живеш і яка назавжди є твоєю Батьківщиною.

Остерігаймося лукавих».