Не надто переконливо малювати портрет одесита з розбійника Бені Крика чи авантюриста Остапа Бендера. Якими б талановитими не були письменники, котрі створили ці образи, це всього-на-всього літературні герої, тобто не саме життя, а його відображення. Хіба можна реальне сонце підмінити його описом у науці, поезії?

Точнісінько так реальний одесит відрізняється від тих, що створені митцями. До речі, більшість таких авторів навіть не живуть в Одесі, полишають її. Мене завжди дивує, що, скажімо, в кіно ролі одеситів зазвичай грають зовсім не одесити, а московські актори. Докладають максимум зусиль й безбожно переграють. Надто — коли грають євреїв.

А одесити такі, як усі. Є серед них гарні й не дуже гарні люди. Всілякі є. Що ж стосується національних проблем, то вважаю, що в одеських українців усе ще попереду. Вони стануть кращими, розумнішими. Просто зараз живемо у часи горланів, які не цінують таку рідкісну якість вдачі українців, як толерантність. Тому й висипають стільки образ на голови українців — на їхній же землі.

Як відомо, невдячність дуже погана риса. Причому за законом бумеранга зло завжди повертається до того, хто його породжує. Це мають пам’ятати всі, й зокрема поляки, котрі останнім часом висипали на Україну зливу неймовірних обвинувачень. Мабуть, не можуть забути часи, коли були бундючною шляхтою, успішно руйнуючи власну державу. Доруйнувалися — до трьох переділів Польщі. Забули всі безчинства, на що українці відповіли 1648 роком. Як бачимо, історія не досконалий вчитель.

Не знаю, що поганого зробили українці болгарину — нардепу Антону Кіссе, чим він керувався, коли підписував лист на підтримку сусідньої, а не своєї держави у числі 148 високопосадовців-невігласів?

Хочу побажати розуму й здорового глузду всім одеситам. Впевнена, разом з титульною нацією зуміємо побудувати українську Одесу, де поважатимуть права людей усіх національностей. І насамперед — українців. Якщо їм буде тут погано, несолодко буде всім. Отож звикаймо: не «адєссіти», а «одесити», не «Адєсса», а «Одеса».