Стратегема руйнування України розроблена за межами нашої держави, а її виконавці — серед нас. Для досягнення мети розробники стратегеми воліють мати при владі в Україні «своїх».

Перед виборами президента держави була організована газова провокація, мета якої — усунути конкурента. Так-сяк це вдалося. Терміново було замінено патріотично налаштованих керівників на всіх напрямках, на всіх рівнях. Звільненого свого часу з ганьбою «полковника» Д. Табачника знову призначають міністром освіти. Обійнявши високу державну посаду, він радить галичанам від’єднатися від України, бо вони, бач, не такі, як він. Табачнику здається, що він навчився мити руки раніше, аніж вони. Це не просто образа українців хамом, це спроба порушити стабільність у державі. Таке ставлення до частини країни пояснюється просто: галичани — кістка в горлі планів Табачника і компанії. Ймовірно, заява була узгоджена з вищим керівництвом. Припустімо гіпотетично, що було б з міністром-українцем, скажімо в Ізраїлі, як би він посмів озвучити щось подібне? Наші ж поліглоти і знавці творчості А. Ахметової та «великого українського поета» А. Чехова пояснили, що це, мовляв, його, Табачника, власна думка. Отакої!

З келихом у руці В. Янукович повідомив про намір скоротити збройні сили до 75 тисяч осіб. Таку мізерну армію, при бажанні, можна укомплектувати без етнічних українців. Такий собі корпус мамелюків, з відповідними наслідками для України. Один український воїн оборонятиме 613 громадян України. Один російський воїн стоїть на варті спокою приблизно 93 росіян. Україну намагаються роззброїти, а потім нам зможуть сказати: «Вот тебе, бабушка Украина, и Юрьев день!» Таке в нашій історії вже було. Дехто пояснював, мовляв, Україні армія не потрібна, бо нема ворогів. Така легковажність нам дорого обійшлася — пам’ятаймо.

Здати «дядькам отечества чужого» Україну цілісну — не вийде. Галичани і не тільки галичани цього не допустять. Україну намагатимуться розчленити. «Розділяй і володарюй». Свідченням цього є спроби федералізувати Україну. Цим прийомом шлях України до ярма, скинутого 21 рік тому, спрощується.

В Україні при владі, формально, українці, але між формально українцем та етнічним українцем — велика різниця. От, скажімо, у злочинця-рецидивіста судимості якимось чином погашені. Формально він — не судимий, але насправді залишився таким, як і був.

В Україні активно ведеться демонтаж усього питомо українського. Нахабно нав’язується «русский язык», а він же, порівняно з українською мовою, виглядає, як кущ поруч з великим деревом. Щоби це зрозуміти, треба неупереджено, досконало знати обидві мови. Нашим яничарам і російським шовіністам таке не під силу. Вони намагаються нам втлумачити думку про велич «русского языка», мовляв, він неперевершений в усій Європі. До цієї агітації підключили О. Пушкіна, М. Гоголя, розвісивши по всій Одесі примітивну, як і самі, рекламу. Здавалося б, для чого ця метушня, на яку витрачаються мільйони? Послухайте

В. Путіна: «Россия заканчивается там, где заканчивается русский язык». Це і є відповіддю на поставлене питання, для чого це робиться і кому вони служать. За допомогою радіо, телебачення, преси, костусєвської примітивної реклами ведеться одурманення громадян. Мета — адаптувати українців до російської культури і безкультур’я. В майбутньому (не далекому) це може їм згодитися. Бо одуреного легше приручити.

А що ж ми?

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята. «Нехай, — каже, —

Може, так і треба».

Т.Г. Шевченко («Сон»).

м. Одеса.

* Стратегема — воєнна хитрість під час ведення бойових дій, яка вводить в оману противника.