Нещодавно Янукович підписав закон «Про всенародний референдум», який, з порушенням регламенту, більшість ухвалила одразу після виборів. Опозиція вже заявила, що проситиме Конституційний Суд надати висновок, чи відповідають положення нового закону про референдум Конституції України. Але починаючи з 2010 року всі рішення влади, які опозиція намагалася оскаржити в Конституційному Суді, КС визнавав конституційними.

Що ж нового вигадали «регіонали».

У статті 3 законопроекту перераховано, про що може прийматися рішення на референдумі:

«1) про прийняття нової Конституції України (нової редакції), внесення змін до Конституції України, скасування, втрату чинності чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції України (конституційний референдум);

2) про зміну території України (ратифікаційний референдум);

3) щодо прийняття чи скасування закону України, втрату чинності чи визнання нечинним закону України (законодавчий референдум);

4) з будь-якого питання, за винятком тих, щодо яких референдум не допускається згідно з Конституцією України, законами України (загальний референдум)».

Тобто, рішення фактично може прийматися про все, що заманеться, окрім, як сказано далі, питань податків, бюджету чи амністії (це вимога Конституції).

Стосовно зміни території, вона передбачена лише шляхом референдуму Конституцією, а сам закон допускає референдум з цього питання після підписання міжнародної угоди і її ратифікації Верховною Радою. Процедура складна і малоймовірна. Хіба що Балога вирішить «відкупити собі своє» Закарпаття. Або безнадійно програвши наступні президентські вибори, Яценюк вирішить, згідно з міркуваннями ще Юлія Цезаря, що краще бути першим на Буковині, аніж (тут кожен може поставити цифру самостійно) — у Києві.

Опозиція небезпідставно вважає, що з допомогою цього закону «регіонали» не кордони перекроювати хочуть, а просто поміняти Конституцію, над проектом якої плідно працює ціла асамблея на чолі з Леонідом Кравчуком. Пишучи її, майстер політичної інтриги Кравчук цілком міг передбачити і механізм «оживлення» його дітища. Крім цього, припускають, що через референдум Янукович приведе Україну в Митний союз з Росією, коли в ЄС йому не раді.

Особливо жваво реагував на появу цього документа керівник руху «Український вибір» Віктор Медведчук, який вже давно рекламував ідею «вирішувати все референдумами». Свою причетність до ухваленого закону він заперечує, але обіцяє скористатися ним і таки винести на референдум питання Митного союзу.

Але ж ідея референдуму сама по собі є непоганою і дозволяє суспільству висловлювати свою думку з найважливіших питань відкрито, а не через посередників — депутатів. Правильно, так є. Коли рішення референдуму — це рішення людей, а не влади. Тому тепер про процедуру його проведення. Якщо подивитися на неї, стає зрозуміло, що ніхто, крім влади, організовувати такий референдум «за народною ініціативою» практично не зможе. Отож…

Щоб отримати право на збирання трьох мільйонів підписів, потрібних для призначення референдуму, необхідно провести збори за спеціальною процедурою, створити ініціативну групу, а також отримати дозвіл від ЦВК. Але є стаття 31 закону: «Відмова в реєстрації ініціативної групи може бути прийнята з мотивів порушення Конституції України чи законів України під час її утворення та/або невідповідність питання чи тексту, що пропонується винести на всеукраїнський референдум, вимогам Конституції України та законам України». І ЦВК слухняно вирішить, що будь-яке питання, небезпечне для режиму Януковича, не відповідає тому чи іншому закону або ініціативна група, яка виносить це питання, була неправильно створена.

А ось для «народного благословення» владних ініціатив створено всі необхідні умови. Окружні виборчі комісії формує ЦВК за поданням голів обласних рад (та голів Верховної Ради Криму, Київського міського голови та голови Севастопольської міської ради). Дільничні комісії, в свою чергу, утворюються окружними за поданням виконавчих комітетів місцевих рад, а в разі відсутності таких органів — за пропозицією відповідних сільських, міських голів і т.д. Тобто — всі комісії формує влада, ніяких там партій чи громадських організацій. Мало того, якщо в комісії прослизнуть представники опозиції, ЦВК не пізніше останнього дня перед днем голосування має право повністю або частково змінити склад окружної комісії, вже без жодних консультацій з «неслухняними» обласними радами. Аналогічно ОВК може «виправляти» склад ДВК. Причому засідання цих комісій можуть відбуватись без кворуму.

Спостерігачі на засіданні комісії, у т.ч. у день референдуму, можуть бути лише міжнародні (не громадяни України) або від ініціаторів референдуму. Тобто противники питань, які виносяться на референдум, взагалі не матимуть права контролювати хід голосування. А журналістів чи міжнародних спостерігачів виборча комісія може усунути звичайним голосуванням.

Опозиції буде неможливо отримати оригінали протоколів про підрахунок голосів, оскільки ні в складі комісій, ні серед спостерігачів її представників просто не буде. А міжнародні спостерігачі можуть отримати лише копії. Ставлення до яких у «регіональної» Феміди буде «правильним».

Навіть коли у день голосування хтось із членів комісії не захоче бути причетним до фальсифікації, це ні на що не вплине — тому що «непідписання або відмова у підписанні протоколу окремими членами комісії не має правових наслідків для дійсності протоколу».

Голосувати на дому можна за звичайною заявою, без усіляких довідок про хворобу чи інвалідність, причому списки тих, хто хоче голосувати вдома, складаються не за кілька днів, як на виборах, а до 16-ї години суботи перед голосуванням. Навіть тотальний бойкот референдуму безперспективний — мінімально необхідної явки на референдумі не передбачено. А більшість «голосів» якщо не наженуть на дільниці, не нашкрябають по домах, то просто «намалють». І рішення сфальшованого від початку до кінця референдуму автоматично набуває сили закону, як тільки ЦВК оголосить результати підрахунку голосів.

Видається, закон добре продуманий в інтересах «регіоналів», причому ним може скористатися і теперішній «смотрящий» від Путіна Медведчук. Традиційна «боротьба» опозиції заявами, дзвінкими гаслами на нудних прес-конференціях та малочисельних мітингах, зрозуміло, дає стільки ж шансів на скасування цього закону, як погрози зайця вовкові. Можливо, юристи ще знайдуть у ньому якісь щілини, котрі дозволять вберегти Україну від перетворення чи то на удільне князівство Віктора I Федоровича, чи то на Малоросійський федеральний округ на чолі з Медведчуком.

Проте поки що «регіонали» отримали інструмент, з допомогою якого можуть дозволити собі будь-що. А досвід останніх років показує, що єдиним стримуючим фактором для режиму є не чергові резолюції ОБСЄ чи ЄС і навіть не суворі порухи тендітних брів Путіна. Єдине, що здатне зупинити владу від правопорушень, — це страх перед власним народом. Ошуканим на виборах, знедоленим «покращенням». І дедалі більше і більше озлобленим на владу. Свідчення цього — мільйони голосів, віддані за націоналістів. І навіть ті понад 200 тисяч голосів, які, переважно селяни, віддали за Радикальну партію Ляшка, точніше, за її символ — вила. Традиційне знаряддя розмови доведених до краю людей.

Влада, високі і дрібні чиновники повинні боятися порушувати Конституцію та закони. Тому що знатимуть: конституційний лад та порядок охороняють не «органи», а народ. І якщо правоохоронці не захищають права громадян, громадяни мають право на власний, народний правозахист.

Джерело: «Український погляд» (http://ukrpohliad.org).