Ми продовжуємо публікації про перспективи Одеської кіностудії (див. «ОВ» від 25.09.2012 р.). Своїм поглядом ділиться заслужений діяч мистецтв України, режисер, директор Музею кіно Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України Вадим Васильович КОСТРОМЕНКО.

– Наскільки я розумію, ви вважаєте, що цілковита приватизація кіностудії призведе до її руйнації?

– Так, бо якщо всі акції буде віддано приватній особі, я не вбачаю варіантів, за яких кінематограф може відродитися. А заволодіти шістьма з половиною гектарами землі на Французькому бульварі, біля моря – це ж яка спокуса! Тут можна побудувати прекрасні особняки та справді заробити. А кіно куди продаси, якщо кінотеатрів практично немає?

Сьогодні, на відміну від колишніх років, коли кіновиробництво фінансувалося державою, нам пропонують шукати спонсорів. А який капіталіст буде вкладати гроші, якщо виробництво нерентабельне? Звідки повертаються гроші, вкладені в кіно? Із кас кінотеатрів. В Одесі до розпаду Союзу було 70 місць, де продавали квитки: 30 кінотеатрів і 40 клубів. Сьогодні – 5 кінотеатрів.

– То виходить тупик: якщо інвестор одержить повний пакет акцій, то він навряд чи зможе заробити на кіностудії. Але ж держава не фінансує кіно…

– Не фінансує. Втім, щойно прийшла нинішня влада, у перший же бюджет були закладені державні кошти на виробництво фільмів. Ми так підрахували, що на чотири фільми для кіностудії ім. О. Довженка й на два – для нас. Але на ці гроші провели кінофестиваль. Спочатку гадалося, що це розумний крок: за допомогою фестивалю кошти можна примножити й тоді на кіно буде більше. Сподівання наші не виправдалися.

Ситуація справді тупикова – держава не може, приватний капітал не хоче. Купувати закордонні фільми – це прибутковіше для прокатників. Один із законів капіталізму – завоювати ринок, і ось за викидними цінами до нашої країни йдуть закордонні фільми. Це вже їхній ринок, і спробуй втиснися туди зі своєю продукцією, адже вже й глядача привчили до таких фільмів.

– Отже, держава повинна створити умови?

– Російська Держдума, наприклад, ухвалила: приватний капітал, вкладений у виробництво фільмів, звільняється від податків. І гроші потекли рікою. Чи розуміла Дума, що буде відмивання грошей? Звичайно. Але вони пішли на це, щоб не занапастити свій кінематограф.

Щоразу, коли у нас змінюється влада, ми звертаємося із проханням: зробіть як у Росії. Але нам кажуть: ви що, це ж буде відмивання грошей, ми на це піти не можемо.

А поки Одеська кіностудія виживає за рахунок того, що надає технічні послуги російським знімальним групам.

– Сьогодні модною стала думка про те, що кіно померло…

– Я в цьому сенсі оптиміст. Кінематограф убити не можна. Це такий непереможний вірус! Згадаймо: була війна, але кіно не померло, а навпаки допомагало вижити й перемогти. З'явилося телебачення, думали: хто піде до кінотеатрів, якщо можна і вдома фільм подивитися? Але, як з'ясувалося, телебачення без кінопродукції обходитися не може. А померло наше кіно, коли ми поміняли соціальний лад.

Я вважаю просто злочином, що за двадцять років незалежності не знято у нас жодного дитячого фільму. А раніше Одеська кіностудія знімала їх багато: досить назвати хоча б «Пригоди Електроніка».

– Але видно бодай якесь світло в кінці тунелю?

– Зовсім недавно вступив у законні права призначений радою акціонерів ПАТ «Одеська кіностудія» її директор. Людина молода, енергійна, з палким бажанням робити кіно. Правління затвердило його програму виходу із кризи. Він уже багато чого встиг зробити, зокрема домігся, що держава виділяє кошти на шість–сім дебютних короткометражок. А в Одесі багато молодих людей, що хочуть випробувати себе у справжньому кіно. З'явився шанс.