Україна в очікуванні виборів. Ще задовго до офіційного оголошення старту виборчої кампанії провладні партії ставили свої агітаційні намети. Наприклад, депутат Одеської міськради регіонал Труханов не посоромився минулоріч у День пам’яті жертв Голодомору на розі Миколаївської дороги та вулиці Лиманної влаштувати розважальне шоу з приводу реконструкції дороги на Куяльник, наводнивши простір своїми агітаційними матеріалами.

А ото недавно мені довелося подорожувати до «глибинки»: що далі від Одеси, то «регіональні» прапори рясніють усе густіше — АТС, приватні будинки, міськ- і сільради (!?) щедро обліплені символікою ПР. У сільрадах та кабінетах місцевих підприємців така продукція лежить «про запас» цілими пакунками. І той запас таки за­требуваний, бо ночами, розповідали, обурені нав’язливими діями влади відчайдухи просто зривають чи псують ці полотнища. Та й маршрутки рясніють портретами лише провладних кандидатів у депутати. А політична агітація на громадському транспорті, як і на будівлях влади та місцевого самоврядування, комунальних закладах, завважте, заборонена законом.

От і виникає запитання: чи проходять ці вибори у режимі, однаково сприятливому для всіх партій і мажоритарних кандидатів? А чому, дозвольте поцікавитися, поряд з партійною ми не бачимо державної символіки України? Це, що — державний переворот чи елементарне політичне безкультур’я? У якій (і чиїй) державі ми прокинемося після 28 жовтня? І чи не є ця прапорна вакханалія не лише тиском на виборця, а й демонстрацією світовій громадськості «масової підтримки» населення нині сущої влади на випадок, якщо вибори доведеться сфальсифікувати? А ще «регіонали» мавпують «помаранчевих», щедро даруючи всім охочим светри, кашне і футболки з партійною символікою. Різниця лише в тому, що у їхніх опонентів на той момент не було доступу до держбюджету.

Якщо (використовуючи адміністративний ресурс) на кожну виборчу дільницю спрямовано десятки прапорів із символікою Партії ре­гіонів, то, скажіть будь ласка, у яку суму вилилися затрати на цю «необхідність» під час парламентських виборів у масштабах України? Думаю, що цифра вимірюється сотнями мільйонів (чи й мільярдами) гривень. На що робиться розрахунок? На психологічний тиск, на бажання викликати у виборця враження безальтернативності? Не впевнений, що відеокамери на виборчих дільницях встановлені винятково для прозорості процесу. Де гарантія, що інформація не використовуватиметься вибірково?

З огляду на все сказане, у мене особисто як у простого громадянина і потенційного виборця дії ни­нішньої влади викликають, щонайменше, недовіру. Маю право запитати: Партія регіонів — це вже назавжди?..

П.С. За кілька днів, коли повернувся до міста, мене зустріла така ж прапорна вакханалія, що заполонила вже й обласний центр, — Одеса «наздогнала» провінцію…