Закрутилося, завертілося передвиборне колесо. Вихваляють, оспівують себе кандидати в майбутні депутати, як хто може і як гаманець дозволяє — власний чи спонсора-покровителя. Виключно всі готові вирвати із себе серце, аби нам, рядовим, «пересічним», служити, щоби нам краще жилося вже сьогодні, як обіцялося ще вчора. Все те вже було, було...

Що сил і коштів не шкодують на власну рекламу — це точно. У спішному порядку пісочниць і гойдалок понавідкривають на прибудинкових майданчиках, і стежки до них підлатають, і харчу пенсіонерам у вигляді пакету гречки, пляшки олії, пачки вафлів, а на додаток ще шматок мила підкинуть. Он уже в одного маститого «регіонала» черга за дармовими окулярами виструнчилася. Благодійники...

Та на душі сумно й тривожно. Бо знову до того парламенту лізуть ті, для кого перебування у Верховній Раді — то великий бізнес, кому незалежна Україна, як кістка в горлі, бо снять і бачать себе під хижим крилом двоголового крука. Тож і українську мову з її рідної хати виживають, натомість «русскій мір» насаджують, на всі лади вихваляють і виправдовують газову сусідку (послухайте лише деякі місцеві телеканали, наприклад, той, звідки повчає щоразу чоловічок у джинсовому костюмі). Вони ласі роздерти державу на регіональні шматки з регіональним самочинством місцевих царків-князьків.

А що ж ми? Чи зможемо захиститися від того нищення, не допустити до творення й прийняття руйнівних для держави законів патологічних українофобів, котрих у нашому регіоні, на жаль, не бракує? Що ставимо на ваги: гречку з гойдалкою чи гідність свою і гідність незалежної держави? Чи готові й далі жити у хворій, знизу до верху корумпованій, де верховодить беззаконня?

Думаймо, шановні, придивляймося, зважуймо. Щоб за вистарцюваною гречкою не втратити щось значно більше. Тому й тривога.