За сім місяців поточного року у дослідному господарстві ім. Суворова, що в селі Оксамитному Болградського району, від кожної корови одержали по 3 тонни молока. Це означає, що за підсумками року від кожної корівки візьмуть по 5 тонн з «хвостиком». За такої продуктивності стада молочно­товарна ферма – рентабельна. У чому секрет успіху «суворовців»? Давайте побуваємо на цій унікальній фермі і спробуємо збагнути.

І мріють побудувати

молокопровід

– Наші корови такі розбалувані! – говорить сміючись завідувачка ферми Аурелія Миколаївна Будян. – Коли весною ми їх виводимо на зелений луг, де трава по коліно, вони лінуються навіть голови нагнути, щоб поскубати травичку. Разляжуться на сонечку і чекають, коли їм трактор поїсти привезе. Зазвичай на фермах годівниці наповнюють двічі на день, а ми – п’ять, тому що дійні корівки люблять свіже і соковите. А ще вони дуже чуйні створіння, я заборонила скотарям при тваринах нецензурно висловлюватися – від негативних емоцій у них молоко падає.

На сьогоднішній день у господарстві 150 дійних корів, від яких з початку року одержали 430 тонн молока. Більшість продукції по 2,5 гривні забирає на переробку Арцизький молокозавод, 30 тонн природного «білого бальзаму» відпущено для дитячих садків, шкіл і лікарень Болградського району.

– Останнім часом ми працюємо над омолодженням стада і у перспективі хочемо довести поголів’я до двохсот особин, – говорить Аурелія Миколаївна. – При цьо­му щороку частина телиць, вирощених такою працею і з такою любов’ю, ми реалізуємо іншим господарствам – до цього нас зобов’язує статус племрепродуктора.

В Оксамитному ідуть в ногу з часом: викинули старі доїльні апарати і закупили вакуумні насоси від провідного закордонного виробника обладнання для автоматизації технологічних процесів молочних ферм – фірми «Делаваль». Ці апарати не тільки доять корів, але й масажують їм вим’я. Один коштує 10 тисяч гривень! У планах – купівля і встановлення молокопровода, що поліпшить якість продукції: молоко надходитиме з вим’я безпосередньо до холодильної камери. Ціна питання – «півлимона», але, як сказала Аурелія Миколаївна, директор підприємства А.В. Білоус фермі ніколи не говорить «ні».

Підвалини успіху розвитку молочного скотарства – це, безперечно, «політична воля» керівника, який, незважаючи на дуже складні часи, а вони бували, не відправив ферму під ніж. Як багато інших. Саме Анатолій Володимирович Білоус, заслужений працівник сільського господарства України, добирає колектив фахівців – фанатів своєї справи. І це – другий чинник успіху.

«Дайте грамоту… корівці!»

…Коли на початку дев’ятої ранку ми приїхали на ферму, доїння вже завершилося, корови вдруге поснідали і поринули на сонечку у свою нірвану. Колектив підмітав територію – санітарний день.

Аурелія Миколаївна, мати трьох дітей, цю ніч провела на фермі у пологовому відділенні, по­жіночому поділяючи всі страждання рогатої Зірки. Коли та благополучно розродилась, завферми серед ночі зателефонувала директорові підприємства: «Анатолію Володимировичу, у нас дівчинка!»

Кожній теличці у господарстві радіють – це майбутня корова. Бички ж одразу йдуть на реалізацію, племінний високопродуктивний молодняк охоче купують на відгодівлю.

– Коли старих корів вибраковуємо, і за ними приїжджає машина… Вони все розуміють! Я не можу дивитися їм в очі – іду геть. З того часу, як я почала працювати на фермі, перестала їсти яловичину, – говорить завферми.

До Болградського району родина Аурелії Будян переїхала з Дніпропетровської області: тяжко хворіла дитина, і лікарі порадили змінити клімат. Де працювати на селі? Пішла Аурелія бригадиром на ферму, хоча виросла у родині військового, закінчила нафтогазовий технікум і не могла відрізнити козу від козла. Підписавши наряди та іншу документацію, вона поспішала до корівок – одній заліковувала рану на нозі, другій очі промивала. Почала «ковтати» підручник за підручником із зоотехнії, і у вільний час пропадала в інтернеті у пошуках нововведень у галузі молочного тваринництва. Директор це одразу помітив і запропонував бригадирові навчатися. Так Аурелія Миколаївна без відриву від виробництва оперативно опанувала всі премудрості племінної роботи.

Вона знає 150 корів не тільки за кличками: у кожної корівки, говорить, є свій норов, і треба ще знати, на якій козі до неї під’їхати. Аурелія Миколаївна прописує кожній тварині індивідуальний раціон – залежно від його продуктивності. Так само відповідально, з душею ставляться до своєї роботи всі шість доярок і скотарі. Звідси – і результати.

– Я не могла передбачити, що займатися тваринництвом так цікаво! – говорить Аурелія Миколаївна. – Які наші принципи? Тварині треба дати все, і вона обов’язково тобі віддячить – молоком. Наш колектив часто одержує грамоти і дипломи за високі досягнення в галузі тваринництва. Без удаваної скромності скажу: не тільки у Болградському районі, але й у багатьох інших немає таких ферм, як у нас, в Оксамитному. Але, я вважаю, усі нагороди належать нашим корівкам. Ми тільки за ними доглядаємо. Як за своїми дітьми.

…Так у чому ж секрет успіху колективу молочно­товарної ферми ДГ ім. Суворова? Мені здається, у любові до своєї справи.

Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», Болградський район