Ліски – одне з наймолодших сіл Кілійського району. Новий імпульс воно одержало, коли в сімдесяті на півдні Одещини почали будувати Дунай­Дністровську зрошувальну мережу, канал Дунай­-Сасик та потужні рисові системи. Сюди приїжджали люди на заробітки з усього Радянського Союзу. Багато хто так і залишився жити – у маленьких фінських будиночках. Сьогодні в Лісках живуть представники 13 національностей.

Будівництва завершилися – про село забули. Ну, хіба що типовий дитячий садок встигли спорудити та школу почати. Мобільний зв’язок – і то тут не ловив сигнал. Скільки років ще б нидіти селу, якби…

Каша із родзинками

У грудні минулого року, коли над Лісками поповзли холоди, хлопчики після уроків бігали подивитися на роботу альпіністів – вони жили в наметі біля села та будували вишку мобільного зв’язку. Щодня їздила сюди і сільський голова Галина Іванівна Іванова: «Синочки, рідненькі, миленькі мої, давайте в будинок перебиратися. Будете спати в теплі, в чистоті», – благала керівниця. Але монтажники відмовлялися рішуче: «Спасибі, але у нас тут дороге устаткування, тому будемо жити в наметі».

Як змогла новий сільський голова зробити неможливе: у грудні, позачергово, домогтися будівництва вишки? Адже стільки років жителі Лісків, якщо потрібно зателефонувати, лізли на найближчу дамбу.

Ця дивовижна жінка до кожного знайде підхід. Налагодила Галина Іванівна зв’язок і з керівником, який вирішував питання будівництва вишок мобільного зв’язку. Незабаром Ліски включили до списку, причому позачергово. Але коли сільський голова «втрясла» питання із земельною ділянкою і зателефонувала, на тому кінці проводу прозвучало: «Вибач, Іванівно, але мене перекинули на іншу роботу. Уявляєш, призначили начальником в’язниці. Прийшов – склади порожні, ув’язнених 260 чоловік, годувати нічим. Вибач, але мені зараз не до твого питання».

Галина Іванівна і сама про свою вишку одразу забула – поїхала за рисом, добре що він у цих краях вирощується і можна кілька мішків взяти недорого. А щоб каша не була порожньою, купила цукру і, для повного щастя, ящик родзинок. Спорядила машину і відправила за адресою. Сама тішилася у своїй сільраді як дитина: «Гаразд, дівчата, не вийшло в мене поки що із цим мобільним зв’язком, але яке щастя, що мені Боженька дав можливість нагодувати 260 чоловік!»

…А через тиждень до Лісків приїхали монтажники – будувати вишку.

Зараз або ніколи!

З Галиною Іванівною Івановою ми познайомилися минулого року, коли 1 вересня за урочистих обставин у Лісках відкривали нову школу. Одну із семи на Одещині. Її добудували за чотири з половиною місяця. Керівник громади і днювала й ночувала на об’єкті. Маляри та штукатури ще не закінчили свою роботу, а Галина Іванівна разом з дирекцією школи вже мобілізувала усе село – відмивати підлогу, облаштовувати кабінети, висаджувати на території квіти. Трудилися і діти, й батьки, й вчителі.

Вже доходила черга до прокладання ділянки дороги біля школи – 1300 метрів, і тут як блискавкою вдарило: а водопровід? Хотіли ж у перспективі прокласти по цій вулиці водопровід! Постелять асфальт – потім рити дорогу? Побігла Галина Іванівна по дворах: «Любесенькі­дорогесенькі, зараз або ніколи!» Багато хто вслід лише посміхався: «Диви, бреше, що буде водопровід». А Галина Іванівна мотнулася на базу, закупила за оптовою ціною на всіх труби, лічильники, краники, роздала по дворах – щоб швидше.

З великими труднощами вдалося знайти екскаватор. Порахувала: щоб встигнув, треба працювати ледве чи не цілодобово. Екскаваторник бурчав – він взагалі хотів влаштувати собі вихідні з риболовлею. Але хіба втечеш, якщо Галина Іванівна до другої ночі поруч сидить на пеньочку? Коли одного разу пізно увечері порвався ремінь, чоловік зрадів: «Усе, Іванівно, стоп машина! Я пішов спати». «Ріднесенький­дорогесенький, Христом­Богом прошу, почекай, 20 хвилин почекай!» Через 20 хвилин сільський голова повернулася з новим ременем для екскаватора – де вона його пізно увечері роздобула? «Ну, й жінка!..» – оторопів екскаваторник, і – робити нічого – пішов усувати неполадку, щоб на зорі продовжити рити траншею.

…Красуня­школа знову чекає на ошатних дітей 1 вересня. Якщо раніше вона була дев’ятирічкою, і 80 старшокласників їздили на уроки до Вилкового, то тепер сільська альма­матер стала загальноосвітньою. Минула зима показала, що об’єкт побудовано на совість.

– Навіть у люті морози в кабінетах трималася температура 22 – 24 градуси, моя донька в шовковій блузці ходила, – розповідає депутат сільради Людмила Володимирівна Веретеніна. – У школі шикарний спортзал і теплі туалети. Це – новий рівень культури, це будуть інші діти. Коли здали школу, ми повірили, що в нашого села є майбутнє.

Не залишився без уваги сільради і дитячий садок. Минулого року виділили 62 тисячі гривень на заміну вікон, удосконалили систему водопостачання. Цього року Га­лина Іванівна виклопотала 50 тисяч гривень на комплект нових меблів, купили електроплиту з духовкою. Батьки малят долучилися до ремонту, багато чого зробили власноруч. Івановій допомагають усі – керівництво Кілійського району, депутати усіх рівнів, аж до Верховної Ради.

– Нам треба працювати рік за три, – говорить Галина Іванівна. – Що більше нас, таких енергійних буде, то згуртованіше ми попрацюємо, то швидше змінимо життя. Ось побачите: у нас буде шикарне село!

СТАЛО ТІСНО У ФІНСЬКИХ БУДИНОЧКАХ

У центрі села стоїть скульптура жаби, яка тримає в лапках полуницю. І жартівливий підпис внизу: «У нас полуниця вродила – сусідів жаба задавила!» У Лісках живе 1800 чоловік, щоліта на своїх городах вони вирощують у цілому понад 300 тонн полуниці. Продається лісківська ягода на одеських та багатьох інших ринках, приносячи додаткову копійку до сімейного бюджету. Полуничний конвеєр закручений так круто, що в гарячу пору доводиться запрошувати жителів інших сіл. Та й сусідам лісківці дають можливість заробити.

Ще славляться Ліски домашнім молоком: на подвір’ях жителі тримають 340 корівок. А чому б і ні – довкола стільки трави, лише не лінуйся за худобиною доглядати. Молочна продукція постачається на ринки до Вилкового та Кілії. А ще господарі Лісків люблять красу – подвір’я потопають у квітах! Галина Іванівна – теж на «зеленій хвилі»: роздобула для села 380 кущів вічнозеленого самшиту та 280 саджанців декоративних дерев.

В Іванової планів безліч: потрібно упорядкувати праве крило будинку школи, де в перспективі розмістяться амбулаторія, пошта, відділення Ощадбанку, бібліотека. Скільки можна цим установам тулитися в старих фінських будиночках? Сільрада зробила перший крок – виділила гроші на розробку проекту та експертизу. Немає сумнівів у тому, що Галина Іванівна та її команда здійснять задумане. «Коня на скаку остановит…» – писав класик. У нас, на Одещині, зустрічаються жінки, які коня на скаку осідлають! Такі, як невтомна Іванова.