Цікавий чоловік цей Іван Іванович Куруч. Здавалося б, усе в його житті складається добре. Дві доньки – особистості, які цілком визначилися. Десятирічні сини­двійнята батьків теж не засмучують. І в підприємницькій діяльності більш ніж успішний. А ось цілковитого задоволення немає.

– Мені соромно перед гостями – а вони приїжджають до Тарутиного з різних країн – за стан вулиць, центр нашого селища, – пояснює свій стан Іван Іванович. – Хоча він може й повинен стати перлиною Бессарабії. Але за роки незалежності України селище лише деградувало. Ось хочу цей процес зупинити.

І тому на минулих виборах боровся за посаду селищного голови. І переміг. І це не випадково. Він вважає, що йому, пройшовши усі щаблі управління підприємством, до снаги й керувати селищем. Люди йому таку честь виявили, тому що справді переконалися в його незвичайних здібностях. За три роки ведення непростого господарства, яким є місцевий ринок, він змінив його так, що не впізнати. Ось і на вибори Іван Куруч ішов із чіткою та дуже конкретною програмою – домогтися, щоб рідне його селище розвивалося не в авральному режимі, а цілісно, комплексно. Для цього, звичайно, знадобляться солідні кошти. Але як людина, що знається на підприємництві, Куруч запевняє: малий та середній бізнес сьогодні податків платить більше, ніж розташовані на території селища великі підприємства. Тоді чому б тарутинським підприємцям не віддати деяку перевагу у наданні інвестиційних проектів розвитку бізнесу? Тим більше, що при цьому буде непогано розв’язуватися й проблема безробіття. Іван Іванович бачить це реальністю за умови повної взаємодії та розуміння місцевої влади і бізнесу.

Два роки біля керма селищної влади – взагалі­то невеликий термін. Особливо, якщо взяти до уваги безліч проблем, які накопичилися у минулому, про що зазвичай кажуть: «Куди не кинь – усюди клин!» Але сьогодні навіть неозброєним оком помітні зміни у зовнішньому вигляді селища: чисті вулиці, провулки, доглянуті газони, скошена у великій парковій зоні трава. І нарешті немає звичної оку та образливої душі густої засміченості річки, що протікає через центр міста. І люди вже не кидають «нишком» побутове сміття де заманеться, а укладають договори з комунальним підприємством «ВУЖКГ». На сьогодні його уклали вже 80 відсотків жителів, а два роки тому показник цей до 20% не доходив. За цим – завзята методична роз'яснювальна робота з населенням усіх працівників і 30 депутатів селищної ради, самого голови. До речі, річку Анчукрак чистили силами не лише комунального підприємства. Йому б одному з таким обсягом робіт важко було б впоратися. Долучилися усі підприємства. Жоден керівник не відмовив у допомозі, і особистий авторитет Куруча зіграв у цьому далеко не останню роль. Ось що сказала про нинішнього селищного голову жителька Тарутиного Іванна Зглимбія:

– Я завжди любила наше селище. А сьогодні ще й пишаюся. Воно стало чистим, охайним, освітлюється вночі. Іван Іванович – великий трудяга. Величезне йому спасибі за приємні зміни у житті Тарутиного.

За нічне освітлення вулиць, на багатьох ділянках його взагалі ніколи не було, Куруч взявся з перших днів свого перебування на цій посаді. На той час освітлення районного центру не витримувало жодної критики. Лише трохи більше 20 відсотків вулиць освітлювалися вночі. Сьогодні начепили понад 150 нових ліхтарів. На лампи­економки та нову автоматику перейшли й на дільниці, які освітлювалися раніше. Результат вражаючий: витрата електроенергії у чотири рази менша, ніж колись! То ж витрати вже окупилися. З'явилися в селищі і 37 нових дорожніх знаків. І що, можливо, найважливіше, – відремонтували за рахунок власних коштів, а також за допомогою районного бюджету водопровід населенню. Посилав Іван Іванович начальника ВУЖКГ і бухгалтера до сусідніх районів подивитися, як у них стан справ з водопостачанням, оплатою. Виявилося: на сьогодні і вода, і послуги у Тарутиному дешевші. Каналізацію для населення теж провели, на що вже освоїли 600 тис. грн – кошти обласного бюджету.

– Я патріот свого селища і нікуди звідси їхати не збираюся, – пояснює Іван Іванович своє непереборне бажання зробити Тарутине кращим, упорядкованішим. Він, ще будучи підприємцем, прийшов до райради із пропозицією зробити дитячий ігровий майданчик у парку. А одержавши згоду, органі­зував підприємців – і майданчик був побудований. Сьогодні Куруч має намір відкрити ще два. На одному встановить гойдалки, гірки, лави, які вже виготовлені. На другому – ворота для гри у футбол, баскетбольний щит. Хіба це потребує великих витрат? Треба лише кожному свою участь у кожній добрій, необхідній громаді справі зробити максимально корисною. Так, як це робить Іван Іванович. Він, як цілеспрямована людина, здатний об'єктивно оцінити свої позитивні якості та недоліки, вирішив вступити до Партії регіонів. Йому, який ніколи раніше не перебував у жодній іншій, близькі її програма, мета, надійність. Та він, власне, і сам такий – надійний.