Наркозалежні – люди, яких непевний чужий світ спочатку понадив щасливою посмішкою, а потім намертво вхопив за горло. Ті, що намагаються вирватися із цих цупких обіймів, приходять до центру реабілітації «Відродження України». Організація існує понад два роки і працює за трьома напрямами: «Наркоманія», «Алкоголізм» і «Немає дому». Довгоочікуваний притулок для тих, хто «зіскочив» або тільки на шляху до цього, а також для тих, що залишилися без даху над головою. Ці люди багато чого зазнали і хочуть допомогти одне одному. У прибулих не запитують імені та паспортних даних. Тепер вони одне для одного брати та сестри в боротьбі, яку раніше щодня програвали. У розпорядку дня робота, спільне читання Святого Письма й особистий час розмежовані сніданком, обідом і вечерею.

Постійно в центрі живуть 12 чоловік. Можна оселити ще сімох­десятьох на період реабілітації – для того, щоб людина «оклигала», огледілася, познайомилася з іншими. У розмові про тривалість реабілітації всі одностайно заявляють: це залежить від людини. Головне гасло тут: усе залежить від тебе самого – якщо захочеш, то повернешся до життя. Приходять різні люди. Є такі, яких треба відмити, одягти, провести елементарну дезінфекцію.

Для тих, що обрали доб­ро­вільне ув’язнення, існу­ють правила перебування. Засновані на християнських моральних принципах, для братів і сестер вони перетворилися на рятівні заборони. Правила говорять: заборонено курити, збе­рігати та вживати будь­які наркотичні та спиртовмісні речовини і без погодження – медичні препарати, красти й лихословити, зберігати вогнепальну та холодну зброю, мати при собі гроші, мобільні телефони та коштовності. Заборонене насильство – чи то моральне, чи фізичне, інтриги, позашлюбні інтимні зв’язки, вихід за територію центру без погодження. Прибулець або приймає правила життя, або йде геть.

– Насамперед ми відгороджуємо людину від колишніх контактів, – говорить Сергій, керівник центру. – Зміна місця мешкання – найкращий спосіб. Наприклад, одесит, що прийшов до нас по допомогу, ніколи не залишиться в одеському центрі. Протягом декількох днів ми перевозимо його до будь­якого іншого міста, де є наша філія. Це Донецьк, Харків, Сімферополь та інші міста, усіх їх сім. Потрапляючи в незнайоме середовище, він відгороджений від старих знайомств і навіть від своєї родини. Вона, як відомо, теж не сприяє відмові від залежності своїм безсиллям, а іноді й потуранням: «На тобі гроші, тільки відчепися!» Ми недаремно дотримуємося «конспірації». Сам прибулець і його рідня не мусять знати адресу центру, щоб уникнути небажаних контактів. Щоб потрапити до нас, необхідно зайти на наш сайт, зателефонувати й домовитися про зустріч. Ми приїжджаємо й відвозимо людину на місце. Єдине, що від неї потрібно, – бажання облишити наркотики або алкоголь.

Напрошується питання: чи працюють із центром професійні психологи? Відповідь – ні. Прірва між психологією нарко­ й алкозалежного та власне наукою психологією досить глибока – і грані, по яких «пройдеться» теоретик, часто­густо бувають занадто тонкі для нього.

Керівники й координатори центру в минулому самі були наркозалежними й тому звички, міміку, жести й характер новоприбулих братів і сестер читають, мов відкриту книгу, краще за будь­якого теоретика від психології.

– Знаючи звички нар­кома­нів, – говорить Во­ло­димир, координатор ро­­­боти центру, – ми безпо­милково можемо визначити, де він ховає гроші й коли може тайкома рушити по дозу. В нашому колишньому житті бували випадки, коли на вулиці, побачивши затишне місце і завваживши його за зручне для схованки, ми справді знаходили там наркотики або гроші. Як то кажуть, свій свояка… В разі потреби виходу за межі центру ми відправляємо людей парами. Причому пари складаються із протилежних за характером людей, щоб вони не змогли зголоситися й рушити в мандри по пригоду.

Починаючи нове життя, не можна забувати про душу, і тому дуже близький зв’язок центру із Православною Церквою. Отець Петро із храму Святого Мученика Віктора, який став для хворих духівником і старшим товаришем, своїм словом заповнює душевні провалля, що утворилися дією отрути. Брати й сестри ходять до церкви. Вони допомагають їй (ландшафтний дизайн, прибирання території), вона – їм: харчами й речами, а головне – розумінням і порадою. Але все­таки отець Петро вважає, що таким центрам украй необхідна й державна підтримка.

Поки всі на роботі, в центрі залишаються чергові. Вони займаються новоприбулими, а також дбають про домівку. Особливість характеру наркомана така, що доводиться навчати елементарних речей. Багато хто ніколи не працював і в побуті навіть не зможе приготувати на кухні їжу. По вечорах проводяться збори, що складаються з обговорення прожитого дня та читання Святого Письма. Вуличним жаргоном: душею прийняти Бога й почати відвідувати храм звучить як «притулитися до віри». Що робити тим, кому ні до чого більше притулитися, від кого відвернулися батьки й друзі. Брати, сестри й отець Петро повертають до життя тих, кого найближчі занедбали.

Боротьба з наркоманією – світова проблема, і через численні правові й економічні нюанси битву на наркотичному полі наша держава поки що програє. Співвітчизники часто кивають у бік За­ходу: мовляв, «усе пішло звідти». Але й Захід не забарився з відповіддю. Born­again – у дослівному перекладі «народжений знову». У дійсному значенні зміст фрази – «той, що прийняв нову віру або став на новий життєвий шлях». Нова віра мешканців центру – віра в Бога та свої сили. Їхній новий принцип – боротьба за життя й допомога іншим у цій боротьбі.