Хіба можна втриматися вдома, коли все буяє й квітує? Кожного вабить на прогулянку, ближче до моря, зелені. Літні одесити зазвичай обирають Аркадію, де не надто крутий спуск до води, а довкола вистачає дерев, затінку.

Ось і ми (трійко пенсіонерок) у несподівано спекотні весняні дні їхали трамваєм п’ятого маршруту до самісінького кінця, попередньо домовившись почекати одна одну. Чи ж важко посидіти на лавці в холодочку?

Проте, вийшовши з трамваю, очам не повірили. Уздовж всієї центральної алеї, де люди звикли милуватися екзотичними пальмами, — жодної лавки. Старенькі з ціпками люди (бо ж неподалік ветеранський санаторій «Салют») ледь дибають сюди-туди, не маючи, де присісти перепочити.

Обуренню й здивуванню не було меж, бо ж ще недавно вздовж алеї стояли не якісь там благенькі лавочки, а добротні й майже нові лави. Гладенькі, зі спинками. Тепер на їх місці виднілися лише обрубки металевих ніжок, втоплених в асфальт. Схоже, лави просто спиляли.

Навіщо? Запитували про це багатьох. Відповіді почули різні: «Скамейки усовершенствуют», «Покрасят», «Привезут новые», «Немного не успевают подготовиться к празднику»... Ми повірили останньому твердженню: сьогодні — 29 квітня, післязавтра — день солідарності трудящих, то, мабуть, і вночі працюватимуть, аби встигнути. Не можна ж свято трудового люду перетворювати на знущання над ним! Тим і втішилися.

Наступної неділі збиралися на прогулянку, сповнені впевненості, що тепер вже точно відпочиватимемо на новеньких лавках. Он як керівництво міста взялося за наведення ладу!.. Дорогою, поблизу театру оперети, побачили бригаду робітників у синьо- білих жилетах з написами «Народний бюджет». Що такого грандіозного робив той «бюджет»? Та нічого. Латав уздовж трамвайних колій дірки в асфальтному покритті, постеленому попередньою владою.

Ось і Аркадія. Першотравневе свято позаду, День Перемоги — попереду, а лавок уздовж центральної алеї як не було, так і нема. Шкутильгаємо до моря, знесилено падаємо біля води на єдиному пенсіонерському «п’ятачку» за «Ітакою». Далі незрозумілі гори піску. Звідусіль дзижчать дрилі, лунають удари молотів, стовпом стоїть курява. Довкола розгорнуте таке будівництво, що скоро до прибою не підступишся.

Таке діється не лише в Аркадії — на всіх пляжах. Складається враження, що морський берег втрапив під якусь невідому окупацію. Втім, чому невідому? Та це ж вона, «рідненька», синьо-біла, народно-бюджетна, яка на всі лади лаяла попередників за «нерациональное использование морского побережья». Тепер воно, мабуть, стало раціональним. Коли вже й підступитися до моря — зась.

Що точно вміє нинішня влада, то це садити у в’язниці непокірних і незговірливих політиків та підприємців і гноїти їх там без найменшого огляду на реакцію міжнародної спільноти. Отож ходили ми аркадійською алеєю і з сумом думали про те, що у нашому благословенному краї легше «сісти», ніж присісти. Для задоволення такої елементарної людської потреби виконавців чомусь не знаходяться.