Історію про двох загиблих військових у роки Великої Вітчизняної війни у Кам’яному знають всі. Це було на початку та наприкінці війни. Один із загиблих – водій машини – підірвався на міні біля околиці села під час наступу ворога. Інший – розвідник – був закатований навесні 1944 року, буквально напередодні визволення села від загарбників. З полоненого німці знущалися кілька днів, його нелюдський крик наводив жах на місцевих жителів. А потім за селом стратили – розірвали танками.

Обидва невідомі воїни поховані на сільському кладовищі. Їхні могили поруч. Упродовж років до них не заросла стежка. Спочатку могили обходили сільські жінки, що своїми руками зібрали останки тіл солдатів і поклали до могили. Потім сюди навідувалися їхні діти, а тепер – і правнуки. Розповіла про це Ксенія Торохтій – донька однієї з тих жінок.

– Я добре пам’ятаю розповіді матері про загиблих. Вона навіть місця їхньої загибелі показала. А потім все своє життя обходила могили. Я з донькою Лідією також навідувала поховання, – каже Ксенія Федорівна.

Зворушила ця історія і колишнього сільського голову Во­лодимира Лозовського. У ньо­го давно зрів задум поставити пам’ятник на місці поховання загиблих. Володимира Леонідовича знають у селі як хорошого майстра­електрозварника. Його руками зроблено чимало добрих справ.

– Спочатку продумав ескіз пам’ятника, потім збирав необхідний матеріал, – розповідає Володимир Леонідович. – Доводилося закуповувати необхідне і в Саврані, і в Миколаєві.

Активно допомагав у його справі брат Микола, що нині мешкає у Миколаєві. А потім долучилася і вся рідня. Свою лепту внесли директор сільгосптовариства імені Кірова Григорій Царук та приватний підприємець Ростислав Тітієвський. У поминальні дні освятив пам’ятник настоятель місцевого храму протоієрей Ігор Кучерина.

У сім’ї Лозовських шанують пам’ять про двох дідів та батька­воїна, що пройшли з боями фронтами Великої Вітчизняної. Отож для Володимира Леонідовича встановлення пам’ятника невідомим солдатам – і як данина пам’яті загиблих, і як спомин про своїх рідних.