Правильно зробила газета, опублікувавши актуальні, спрямовані на захист конституційних прав ветеранів усіх категорій звернення голови Одеської обласної організації ветеранів України Олексія Георгійовича Гурського та голови Ради Одеської секції ветеранів війни – однополчан генерал-­лейтенанта у відставці Миколи Петровича Лейфури. Нам усією громадою треба довести необхідність збереження і 411­-го військового госпіталю, і штабу Південного оперативного командування в Одесі.

Тим, хто затіяв це реформування, що суперечить здоровому глузду, я хочу нагадати, що ПівденОК є продовжувачем славних бойових традицій ЧОдВО, сімдесятиріччя якого ми відзначали недавно.

На початку ВВВ округ показав себе найбоєздатнішим із усіх прикордонних округів СРСР. З перших днів війни його війська не тільки захищали кордони, але й стримували супротивника лютими контратаками. Війська Приморської армії обороняли місто Одесу до середини жовтня 1941 р., коли німецькі дивізії були вже під Москвою.

Ці ж війська, полишивши місто за наказом ДКО, потім обороняли Севастополь.

Я віддав округові 11 років своєї армійської служби, а до цього 14 років – Далекосхідному ВО.

Я пишався нашими дивізіями, гарнізонами, військовими містечками, парками бойових машин, полігонами. Пишався керівниками родів військ і служб округу. Скільки було витрачено сил, енергії, таланту цих людей, щоб організувати майже щорічно широко-масштабні показові навчання на Широколанівському полігоні, за участю керівного складу Радянської Армії!

І от усе це хтось віддає забуттю. На превеликий жаль, за роки незалежності в Україні «добре» засвоїли не те, як треба творити, а як руйнувати. Нинішнім військовим реформаторам доречно було б нагадати, тільки варто було за 2­3 роки поміняти 6­7 разів начальників ЧМП, і воно розвалилося. Точно так само пішли цим шляхом і наші новоспечені «полководці». Я не говорю про занедбані житлові містечка, парки. Розкрадалися навіть плити злітних смуг стратегічних аеродромів. Хіба це можна було допускати? І хто за це відповідає?

Винуватців немає. Вони так швидко мінялися, що навіть не встигали писати накази про їх переміщення.

Зробімо хоч зараз належні висновки, по­новому, в інтересах народу й держави, сформуємо наші Збройні сили, керуючись розумом. Поки ще живі ветерани війни, треба порадитися з ними. І вони скажуть, що ПівденОК потрібно залишити на тому самому місці дислокації.

Цього вимагають історія та нинішні стратегічні завдання щодо захисту недоторканності кордонів нашої рідної України.

А спробу ліквідації 411­-го військового госпіталю інакше як абсурдною назвати не можна.