Коли заїжджаєш у село Петрівське, то перше, що впадає у вічі, – добротні тваринницькі приміщення, розташовані обабіч центральної вулиці. Ціле містечко із шести ферм з літніми вигонами та скирдами соломи нагадують старі й добрі колгоспні часи, коли жодне село не уявлялося без череди корів, відгодівлі бичків та свиней. Все це сьогодні зберегли у ТОВ «Дружба народів», яким керує Тетяна Максимівна Огородник. І хоч чисельність поголів’я тут не дуже велика – дещо більше 600 голів великої рогатої худоби та 550 свиней – нині такою кількістю в області не можуть похвалитися навіть деякі райони.

На момент нашого приїзду керівниці в господарстві не було, жінка саме подалася до Одеси у числених справах. За її дорученням з роботою тваринників ознайомила економіст Світлана Васильчук. Ця людина добре знається на діяльності ферм, оскільки за сумісництвом працює ще й зоотехніком.

– Наше товариство має статус племзаводу, – зауважила Світлана Павлівна. – Вирощується елітне поголів’я бичків, корови в нас чорно­рябої української молочної породи, відзначаються високою продуктивністю. Наприклад, за минулий рік від однієї надоїли майже 4 тисячі 700 літрів молока. Звичайно, це не рекорд, були й кращі показники. Радує те, що вже чотири роки наші доярки не знають ручної роботи, адже процес доїння механізований, немає потреби носити важкі відра та бідони. По спеціальній системі молоко одразу ж потрапляє до двох холодильників. Щодня його забирають представники одеської компанії «Агромарин».

– В селі є немало бажаючих працювати біля корів, та в нашому господарстві їх доглядають всього 8 доярок, – долучається до розмови завідувачка ферми Тетяна Хомик. – Я сама вже майже десять років тут труджуся – спочатку на охолодженні молока, згодом – на видачі фуражу. Всі дуже дорожать своїм робочим місцем, бо ж заробити в селі хоч якусь копійчину не так і легко. Тим паче що «Дружба народів» – єдине сільськогосподарське підприємство в Петрівському.

Крім ведення тваринництва господарство займається обробітком землі. Орендуючи майже дві тисячі гектарів пайової ріллі, вирощують традиційні для нашої зони культури. Для цього мають всю необхідну техніку як вітчизняного, так і закордонного виробництва. Важливо, що у товаристві отримують постійну роботу 75 працівників, а всього на території сільради проживає понад 600 громадян. Звідси можна мати уявлення про те, яке соціально важливе значення має функціонування господарства. Хоча, як зазначив керуючий «Дружби народів» Анатолій Огородник, з кожним роком все складніше отримувати фінансовий результат від роботи на землі та на фермі.

– Погляньте, що діється: ціни на пальне, добрива, запчастини ростуть, а на готову продукцію сільськогосподарського виробництва навпаки – падають, – з болем у серці говорить Анатолій Михайлович. – Чому домашнє молоко на базарі коштує 7­8 гривень за літр, а у нас приймають удвічі дешевше – по 3,70? Хто ж вирощуватиме свиней та бичків, коли замість прибутку отримує самий клопіт і фінансові збитки? Ми ще утримуємо тваринництво, як то кажуть, з інерції. Бо найлегше збути поголів’я, здати на металобрухт конструкції, розвалити приміщення, що зберігалися не один десяток років. Але куди ж подітися людям, де вони працюватимуть? Так багато знаків питання, а відповіді на них доводиться шукати самому. Та й взагалі, у мене таке враження, що цим переймаються тільки сільські жителі, державним мужам до наших турбот діла нема. Україна споконвіку була аграрною державою, а село – її основою. Чому ж до аграріїв і сільчан таке ставлення?