Останні прес­конференції, проведені начальником управління з питань природокористування апарату Одеської обласної ради, головою постійної депутатської комісії з питань земельних відносин та адміністративно­територіального устрою Євгенієм Смоленським, а також начальником Державного управління охорони довкілля Анатолієм Яцковим, окрім всього іншого, наштовхнули на певні роздуми.

Одна з проблем, порушених, Є. Смо­ленським, стосується сміт­тєзвалищ на території області. Лише за офіційними даними їх – близько 700. Погодьтесь, на тисячу з лишком населених пунк­тів Одещини – це занадто. Бо є ж іще й неофіційні, приховані від стороннього ока «сталкерівські зони». І, що найбільш неприємно, чимало несанкціонованих смітни­ків «маскуються» у прибережній смузі, урвищах чорноморських лиманів, морських крутосхилів, починаючи від Сичавки і закінчуючи Приморським Кілійського району.

Варто проїхати, а ще краще – пройти пішки за цим маршрутом у три сотні кілометрів, аби побачити цілі поля, засіяні використаними це­лофановими пакетами, поблизу Санжійки, Грибівки, Кароліно­Бугазу, Сергіївки, Лебедівки, кювети та яруги, закидані пластиковими пляшками, всіляким і іншим мотлохом, що лишають відпочивальники після чергового курортного сезону. А в період міжсезоння «гідний внесок у всенародну справу» вносять аборигени. Не всі, ясна річ. Лише ті, у яких відсутня й людська, й екологічна совість. Хоча таких, судячи зі звалищ, чимало.

Проблему засміченості Євгеній Смоленський вважає однією з найзначніших загроз екологічній безпеці регіону. Адже навіть на тих 700 сміттєзбірниках, що мають санітарні паспорти, утилізація дуже далека від сучасних технологій. В основному – це спалювання сяк­так розсортованих відходів, довезених на полігон. А дими від спалюваних поліетиленових та пластикових відпрацьованих виробів – люті канцерогени. Це – по­перше. А по­друге, період розпаду пластмас і поліетиленів, якщо їх закопувати у землю, – десятки років. Вихід, як вважають фахівці, один: будівництво сміт­тєпереробних заводів, яких на Одещини, потрібно мати шість (у се­редньому – один на чотири­п’ять сусідніх районів). Сучасна гама подібних підприємств дає можливість вибрати найвигідніші проекти, але з обов’язковим сортуванням сміття. Наприклад, на харчові, будівельні, металеві, паперові та целюлозно­картонні, пластикові відходи тощо. Де взяти кошти на будівництво цих об’єк­тів? Акумулювати їх з бюджетних коштів рівнів та позабюджетних надходжень; шляхом залучення інвесторів, які мають надійний досвід щодо спорудження та експлуатації таких підприємств. Адже, як повідомив на своїй прес­конференції Анатолій Яц­ков, зуміли ж ми віднайти майже 40 мільйонів гривень на ви­­ве­­зення близько 2 тисяч тонн за­старілих пестицидів, зокрема, із горезвісних затишанських складів. Та й на інтенсивне виконання ряду інших обласних програм («Шкільний автобус», будівництво шкіл, розвиток медицини) ке­рівництво уміло віднаходити фі­нанси.

Обнадійливим видається пові­дом­лення з Овідіопольського району, який чи не найбільше потерпає від наявності на своїй території санкціонованих та не­санкціонованих звалищ. Там­тешня громада (про це пові­домляла наша газета) ухвалила рішення про реалізацію проекту будівництва сміттєпереробного заводу. Втілити його в життя має намір румунська компанія «Ментор­груп­Холдинг». Її представник роз­повів овідіопольцям про тех­нологію роботи майбутнього під­приємства, що має назву «ЕКО­VERDE». Кінцевим підсумком буде продаж продукції, виготовленої в результаті переробки відходів з пластика, паперу, металу. Ок­рім будівництва заводу «під ключ», фір­ма зобов’язується забезпечити населені пункти спеціалізованими контейнерами під збір сміття, транспортом для їх вивезення, обладнати відповідні контейнерні майданчики. Кому як, а мені дуже хотілося б, для доброго початку, вустами овідіопольців відпити першого медку…