Урочиста частина і святковий концерт проходили в затишній, незвично теплій залі нещодавно побудованого клубу. Колектив привітав, даруючи велику картину, Мирнопільський сільський голова Іван Леонтьєв. Він відзначив істотну роль будинку­інтернату у поповненні сільського бюджету і у розв’язанні проблем зайнятості населення Мирнопілля. Привітали ювілярів також голова Арцизької райдержадміністрації Олександр Малєв та голова районної ради Іван Бузіян. Вони вручили директорові будинку­інтернату Валентину Балабану Пам’ятну адресу рай­держ­адміністрації та райради і кольоровий телевізор для пожильців. Наказом дирекції та профспілкової організації будинку­інтернату відзначено внесок у розвиток установи колишніх його директорів – Дар’ї Парсентій, Марії Ігнатенко, Ганни Плясун, Миколи Кравчука. Заохотили також і ветеранів праці, які пропрацювали тут 25 – 40 років, – Валентину Колесникову, Тетяну Козак, Ольгу Киселин­ську, Любов Савчук, Феодосію Мойсеєву, Олену Кравчук, Ольгу Стрелецьку, Валентину Оліферчук, Надію Данєву, Валентину Мітеву та багатьох інших. Їм усім вручені Почесні грамоти й цінні подарунки. А спільною нагородою був яскравий, веселий концерт, підготовлений популярним у районі народним колективом – ансамблем «Вишиванка» Мирнопільського будинку культури.

Усього 6 років з ювілейних 40 Бу­динком­інтернатом керує Вален­тин Пилипович Балабан. Втім, історія цієї установи набагато довша і захоплює навіть переможний 1945 рік, тоді і був відкритий у центрі Мирнопілля будинок­інтернат для дітей­сиріт. Пізніше він трансформувався у будинок­інтернат для дітей­інвалідів, а ще через пару років його новими підопічними стали старі люди. Ось із цих років і до нового свого статусу – геріатричного – змінилося 8 директорів. Тож було над чим замислитися Валентину Пилиповичу, перш ніж піти у керівники установи зі слабкою маттехбазою і купою проблем. Але йому, у минулому армійському старшині з господарською жилкою, було цілком зрозуміло, із чого починати. Звичайно ж, з каналізації. І сотні метрів каналізаційної мережі були упорядковані. А услід – і банно­пральний комбінат. Замінили дерев’яні опори електроліній на залізобетонні, покрівлю – на шиферну, поставили металопластикові вікна.

Будівельні роботи, початі з приходом Балабана, цілеспрямовано ведуться і донині. Капітально відремонтували корпус для підопічних­контрактників. Побудували відмінне овочесховище, котельню, харчоблок і навіть клуб, що раніше здавалося не просто нездійсненним, а неможливим. Тільки не для Балабана. Зараз планують тисяч 19 гривень витратити на придбання сучасного музичного центру. Поруч із клубом, що для всього села було зовсім несподівано, відбудували приміщення під спортивну залу і встановили різного роду тренажери. Але особливим попитом користується привезена з Біляївки бігова доріжка. А нещодавно встановили великий більярдний стіл, і шанувальників цієї популярної гри – хоч відбавляй.

Словом, що не день – то щось новеньке у житті інтернату. Поговорила я з одним підопічним – літнім кульгавим чоловіком.

– Шкода, – каже, – що років мені забагато, а то б Пилиповичу допоміг. Он як закрутив справу, молодець! Я в інтернаті нещодавно і не скаржуся. Та й на що? Лікар поруч, у лазеньці помився – і в чисту постіль, чотири рази годують. Я вдома такого не знав.

Він гірко зітхнув. Після смерті дружини та єдиної дочки продав будинок, а гроші поділив між онуками. Сподівався, дадуть притулок. А вони вигнали його, свого діда, на вулицю. Там, траплялося, і ночував.

У будинку­інтернаті роблять усе для того, щоб люди забули про свої образи і душевний біль. Доброю підмогою стало підсобне господарство. У ньому півсотні корів. Молоко своє і вдосталь. 120 свиней на відгодівлі – і м’ясом, виходить, теж обходяться своїм, не з ринку. І земля є – 90 гектарів своєї та 50 – орендованої. Вирощують переважно кукурудзу, пшеницю, ячмінь. Обробляють землю знову ж своєю технікою, її на мехдворі досить. Та і автопарк поповнюється. У ньому бортова машина, мікроавтобус, дві «швидкі допомоги», «газель» – усього 7 автомобілів. І всі задіяні. Адже в установі 210 підопічних – хворі, фізично й морально надламані люди. Але всі вони безмежно вдячні за душевне ставлення персоналу. До них часто приїжджають завжди бажані гості – керівники району, школярі з Мирнопілля та міських шкіл, ансамбль «Вишиванка», що полюбився їм, артисти з районного Будинку культури і Центру дитячої та юнацької творчості – усіх не перелічити.

Вітаючи колектив з ювілеєм, голова райдержадміністрації Олександр Малєв не перебільшив, коли сказав, що тепер будинок­інтернат, керований Валентином Балабаном, не впізнати. У цьому велику роль відіграють виділювані обласною держадміністрацією та обласною радою кошти на розвиток установи.

– Цю допомогу не перецінити, – говорить із вдячністю Валентин Пилипович.

Але є в нього ще одна мрія – побудувати триповерховий корпус на 130 місць, з’єднавши його галереєю з нинішнім двоповерховим. Що цілком можна здійснити. У кожному разі, проектанти цими днями вже приїдуть.

У тому, що і цієї мети Балабан досягне, не сумнівається ніхто. Як сказав голова райради Іван Бузіян:

– Валентин Пилипович уміє матеріалізувати свої ідеї. І тому, що сила волі у нього є. І тому, що знає, як цього домогтися. А це вже – досвід, і дуже добрий!