Голова громадської організації «Якість життя», заступник голови Одеської облради Олексій Гончаренко взяв участь у другому засіданні Національних контактних центрів і Координаторів пріоритетів Дунайської стратегії, яке проходило 30­31 січня в Бухаресті.

Публікуємо коментар О. Гон­чаренка:

– Спочатку трохи сухої ін­формації. 8 грудня 2010 року Єврокомісія ухвалила Стратегію ЄС для Дунайського регіону. Це стало можливим завдяки позитивним результатам реа­лізації Стратегії ЄС для Бал­тійського регіону. У 2011 році Дунайська стратегія (ДС) була підтримана Європарламентом і Радою ЄС.

2012 рік – це перший рік власне початку реалізації ДС. Мета стратегії – розвиток Дунайського макрорегіону, який містить у собі 8 країн­чле­нів Євросоюзу (Німеччина, Чехія, Австрія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Румунія та Болгарія) і 6 країн, що не належать до ЄС (Хорватія, Боснія та Герцеговина, Чорно­горія, Сербія, Республіка Молдова і – головне – Україна). З українських регіонів до Ду­най­ського макрорегіону ЄС відніс Одеську, Чернівецьку, Закарпатську й Івано­Фран­ківську області (населення сумарно – 5 млн чоловік).

Фактично ЄС створив плат­форму для взаємодії держав у цьому макрорегіоні. Окремого фінансування під ДС не перед­бачається, нові установи не створюються. Проте виз­на­чено 11 пріоритетів та їхніх координаторів. Створено робочі групи із пред­ставників усіх зацікавлених країн на чолі з представниками країн­координаторів.

На жаль, момент приготувань до прийняття ДС Україна знач­ною мірою пропустила, і тому ми не стали координаторами за жодним пріоритетом і зга­дані як зацікавлена країна лише в одному пріоритеті – N1 – «Роз­виток транспортного комп­лексу». Проте сьогодні Ук­раїна надолужує упущене. Чому це так важливо? Та прос­то тому, що це одна з не дуже багатьох РЕАЛЬНИХ мож­ливостей домогтися конк­ретних результатів разом із партнерами з ЄС. А як відомо, ніщо так не об’єднує, як спільна розбудова чогось. Також це може стати хорошим стартовим майданчиком для розв’язання спірних питань, наприклад із тією ж Румунією.

Крім того, включення того чи іншого проекту в План дій відкриває більше можливостей для пошуку фінансування та можливих партнерів у його реалізації. Приведу за приклад стратегічний для України проект будівництва автомагістралі від Одеси до румунського кордону, яка стане частиною Кільцевої автомагістралі навколо Чорного моря. Фактично таким чином може з’явитися новий шлях із Європи до Азії, більша частина якого в цьому варіанті пройде по Україні. Однак для його реалізації потрібно вирішити два питання – домовитися з румунською стороною про проходження траси (бо сама по собі магістраль, що впирається в Дунай – це зовсім не революція) і фінансування. У розв’язанні обох цих проблем може допомогти робота України в рамках ДС.

У потенціалі великим є й політичне значення ДС. Адже активно взаємодіяти в ній будуть країни з населенням, що становить близько третини населення ЄС. Із відповідним представництвом і в євро­пейських інституціях.

Загалом, попри ті виклики в зовнішній політиці, з якими зараз зіштовхнулася Україна, ми маємо й реальні інструменти для просування наших національних інтересів. Треба тільки пра­цювати.