Для вироблення стратегії мовної політики слід чітко визначити взаємозв’язок і взаємовплив мови з іншими зрізами громадського життя – політичним, національним, культурним, регіональним. Насамперед, незаперечним є той факт, що мовна проблема не локалізується у сфері суто мовних явищ і відносин, а тісно пов’язана з усіма соціокультурними аспектами буття суспільства.

Перспективою розв’язання мовно­культурних суперечностей в Україні є реалізація принципу толерантності в усіх сферах су­спільного буття нашої держави. Не останню роль у цьому над­складному процесі відіграє вива­жена державна мовна політика, оскільки її стратегічним завданням, разом з гарантуванням мовних прав людини, є утвердження громадської злагоди, політичної стабільності, забезпечення єдності та зміцнення української держави.

Мовна толерантність є гаран­том стабільності сучасного суспільства в усіх сферах його повноцінного функціонування: соціально­економічній, політичній, культурній, міжконфесійній тощо. Вона протягом тривалого часу формується природним чином. Проте може бути мит­тєво зруйнована внаслідок як зовнішньополітичних, так і внутрішньополітичних причин. Ними, наприклад, можуть стати ідейно­політичні інтервенції іноземного партнера або одно­часний вплив матеріально­фі­нансових інтересів центральної та регіональної управлінських еліт, тісно пов’язаних одна з одною. Загострення такої загрози може відбуватися, скажімо, напередодні парламентських або президентських виборів у тому разі, коли певні сили в своїх вузькополітичних інтересах вдаються до розігрування «мовної карти». У результаті в суспільстві виникає конфліктогенне поле, на якому штучно провокуються соціальна напруженість, міжна­ціональний та міжконфесійний розбрат, політична та економічна нестабільність. Отож, надзвичайно важливим завданням є дослідження змісту та основних засад форму­вання мовної політики як на загальнодержавному, так і регіо­нальному рівнях.

Формування принципу толе­рантності в сучасному суспільстві починається з прищеплення громадянам країни знань про їхні права та свободи з метою забезпечення реалізації та зміц­нення прагнень кожного до за­хисту прав інших. Толерантність базується на засадах системності та раціональності, розкриваючи культурні, соціальні, економічні, політичні та релігійні чинники нетерпимості, що призводять до насильства і відчуження. Процесу формування толерантності активно сприяють виважена державна політика і програми в галузі ос­віти, націлені на поліпшення вза­єморозуміння, зміцнення со­лі­дарності і толерантності у спіл­куванні як між окремими особами, так і між етнічними, соціальними, культурними, релі­гій­ними та мовними групами. Особлива увага повинна надаватися питанням підвищення рівня педагогічної підготовки, нав­чальних планів, змісту підручників та занять, удосконалення інших навчальних матеріалів, застосуванню нових освітніх технологій з метою вихо­вання чуйних і відповідальних громадян, відкритих до сприйняття інших культур, здатних цінувати свободу, поважати людську гідність та індивідуальність, запобігати конфліктам або розв'язувати їх ненасильницькими засобами.

Ще 1991 року Україна була взір­цем розв’язання проблеми гро­мадянства: держава не вимагала мовного іспиту і намага­лася уникнути появи осіб без громадянства, як це сталося в декількох нових незалежних державах. Україна підтримує за рахунок державного бюджету освітні й культурні заклади, що зовсім не є загальноприйнятим у світі й гідне наслідування. За­слуговує поваги прагнення на­шої держави дотримуватися міжна­родних правових зобов’язань та впроваджувати відповідні акти і механізми Ради Європи.

Ці позитивні набутки України в сфері державної мовної політики були зазначені в публічному звіті групи науковців, які протягом 2006­2007 рр. працювали над проектом «Мовна політика в Укра­їні: антропологічні, лінгві­стичні аспекти та подальші перспективи». Проект фінансовано Міжна­родною асоціацією з розвитку співробітництва з науковцями нових незалежних держав колишнього Радянського Союзу (INTАS). Він вирізняється ґрунтовним аналізом сучасної мовної ситуації в усіх суспільних сферах нашої країни (законодавство, політика, освіта, судочинство), який базується на даних всеукраїнського опитування та на результатах спеціального опи­тування в Києві, Львові, Донецьку, Луцьку, Одесі.

Продуктивним для вирішення завдань мовної політики є ро­зуміння мовної толерантності як комунікативного засобу, за до­помогою якого забезпечується тіс­ний зв'язок і взаємодія різних, відмінних один від одного суб'єктів. Систему формування і реалізації толерантності в мовній політиці, слід зорієнтовати на вдосконалення законодавства, де мають бути від­дзеркаленні не лише мовні права, а й обов’язки, що надалі сприятиме:

– гармонізації міжнаціональних відносин;

– всебічному розвитку та функ­ціонуванню державної української мови у всіх сферах громадського життя, вивчення та використання її представниками всіх етнічних спільнот й груп України;

– збереженню і розвиткові мов і культур етнічних меншин України.

Для побудови демократичного суспільства в Україні важливо, щоб держава та її інституції існували для громадян. Для реалізації цієї аксіоми потрібні формування, утвердження та реалізація принципу толерантності в усіх сферах суспіль­ного буття нашої держави.