Гоноратська сільська рада у порівнянні з іншими досить невелика і за територією (в її складі два села – Гонората і Затишшя), і за кількістю жителів – 961 чоловік. Начебто значно легше здійснювати свої повноваження сільському голові та колективу сільради, але кількість і складність проблем нашого теперішнього життя не обминає ні велику, ні малу сільську громаду. І все­таки, в організації життя громади, у вирішенні кадрових питань Гоноратський сільський голова Павло Васильович Бурдейний намагається власними силами «розрулити» ті чи інші проблеми без зайвого галасу (і вже тільки коли край, вирішує звертатися по допомогу в район). Родом він із Затишшя, закінчив Гоноратську школу, потім Верхівський сільськогосподарський технікум, повернувся до села. Певний час працював агрономом у КСП «Україна», а у 2003 році односельці обрали його сільським головою. Потім ще двічі вони підтвердили свій вибір, причому у 2010 році майже стовідсотково.Той, хто не хоче працювати, шукає причини, той, хто хоче – шляхи розв’язання проблем – за таким принципом діє Павло Васильович.

Свій візит ми розпочали з Го­но­ратської школи І­ІІ ступенів. Очолює цей освітянський заклад Володимир Іванович Ворона. Школа постійно серед кращих як за організацією навчально­виховного процесу, так і за матеріально­технічною базою. Щороку вона серед кращих за рівнем підготовки до зими. Коли не зайдеш – у школі чисто, охайно, затишно. Тут стабільний протягом бага­тьох років учительський колектив. Тут практично немає плинності кадрів, майже всі кадрові питання вирішуються за рахунок місцевих фахівців. А хто приїздив за направленням з інших країв – швидко обживався.

– Намагаємось відповідати сучасним вимогам – давати учням якісні знання, – говорить В. Ворона. – В умовах оптимізації освітньої мережі відчуваємо себе спокійно, адже в нас майже всі класи наповнені, непогані перспективи і на майбутнє. Маю на увазі кількість дітей до 6 років. Проблеми? Звичайно ж, є, як і у всіх. Ще на початку 90­х років виникла потреба в ремонті спортивної зали. Він в аварійному стані, немає комп’ютерного класу, потрібно капітально відремонтувати дах. З допомогою Павла Васильовича ми щорічно його латаємо, але…

До розмови долучається сільський голова. Він каже, що жоден заклад чи установа громади не має підтримки з боку сільгоспформувань.

– Місцеві орендатори, що мають в обробітку декілька десятків паїв, завжди готові допомогти подарунками, призами на традиційні свята, урочистості. А от великим господарствам ми чужі, і їм байдуже до наших проблем: їхні бази розташовані далеко – нарікає Павло Васильович.

Зараз, на жаль, навіть великі села не можуть похвалитися наявністю дошкільного навчального закладу. А в Гонораті зуміли зберегти дитячий садок: деякий час він працював сезонно, а тепер – цілорічно. Не тільки зберегли, а й покращили матеріально­технічну базу. За рахунок районного бюджету, спонсорської допомоги капітально відремонтували опалювальну систему, замінили велике вікно на склопакет з північного боку, придбали іграшки і спортивне знаряддя. Працівники дитсадка на чолі із завідувачкою Валентиною Степанівною Паскаль багато чого роблять власними силами: і поточний ремонт, і утримують вуличні ігрові майданчики, і виготовляють іграшки, і навчальні посібники. У приміщеннях – чисто, затишно, тепло.

Територія, де розташована сільська рада, впорядкована, влітку скрізь квіти. У цьому ж приміщенні в комфортних умовах працюють і фельдшерський пункт, і відділення зв’язку, і сільська бібліотека.

Усі, з ким ми спілкувалися під час перебування в Гонораті, якимось чином торкалися стилю роботи сільського голови, характеру взаємин з людьми. Вони відзначали толерантність і демократичність Павла Васильовича, акцентували на тому, що він не дає порожніх обіцянок, жодного запиту не залишає поза увагою, підтримує будь­яку корисну ініціативу. Ось, наприклад, лише дві сільських ради, серед яких і Гоноратська, взяли участь в міжнародному проекті щодо відкриття на території громади публічного Інтернет­центру, взявши на себе певні зобов’язання.

– У школі немає комп’ютерного класу, лише близько 15 сімей мають комп’ютери вдома, чому ж наші діти повинні відставати від усього світу? – пояснює таке своє рішення Павло Васильович.

А на відкриття Інтернет­центру приїжджали до села заступник губернатора Дмитро Бори­сович Волошенков і начальник управління культури та туризму облдерж­адміністрації Владислав Миколайович Станков.

Добре організована і торговельна сфера на території сільської ради. Люди мають змогу купити хліб і до хліба, господарчі товари, а модниці – косметику.

На запитання про зв’язок з районним центром (18 км від Котовська), мешканці села Затиш­шя, що входить до Гоно­ратської сільської ради, відповіли, що раз на тиждень приїжджає рейсова маршрутка. Не кожного дня до міста можна доїхати і з Гонорати. Майже три роки підприємець Сергій Вікторович Гаврилюк обслуговував маршрут Котовськ – Гонората щоденно. А зараз – лише у базарні дні, бо нерентабельно, хоча вартість проїзду не з дешевих – 12 гривень в один кінець.

Але не хлібом єдиним жива людина. В кабінеті ми помітили полицю з численними спортивними кубками і грамотами. Це результати зусиль Павла Васильовича разом з спортінструктором на громадських засадах Сергієм Михайловичем Одайником. За словами головного спеціаліста сектору сім’ї, молоді та спорту райдержадміністрації Костянтина Лукашенка, Гоноратська сільська рада – найспортивніша в районі. Її команда бере участь в усіх видах змагань у межах районної спартакіади і посідає призові місця.

У розмові з сільським головою не могли не зачепити і демографічного питання, одного з найактуальніших для наших невеликих сіл. Павло Васильович відзначив, що є перспектива щодо кількості дітей у школі, дитячому садку. Порожніх хат в селах майже немає. Якби тут була б ще й робота, ніхто і не виїжджав би. Бо сільський голова з допомогою і підтримкою районної влади, незважаючи на нелегкі часи, зумів не тільки зберегти усю інфраструктуру, а й організувати і забезпечити безперервну роботу усіх установ і закладів. Не хотілося щоб склалась думка про безпроблемність Гоноратської громади. Зараз «головний біль №1» – відновити роботу сільського водогону, оскільки його відсутність створює багато незручностей. І водогін, віриться, все ж таки буде реконструйовано. Можливо, не так швидко, як хотілося б, але обов’язково він запрацює. Бо Павло Васильович з тих, хто шукає шляхи, а не причини.