Член Партії регіонів Сергій Ківалов – один з найдіяльніших депутатів Ізмаїльської міської ради. Про нього можна сказати – людина честі й обов’язку. Він не має потреби в проханнях. Приходить і робить те, що може, що зобов’язаний, як депутат. Це стосується багатьох аспектів. Назвемо перший – як підприємець, що займається автоперевезеннями, першим взяв на себе перевезення пільговиків. І не робить собі знижок, дуже вимогливий до водіїв. Тому саме на його маршрутах транспорт ходить хвилина у хвилину, водії ввічливі й уважні. Він, як завжди, з особливою увагою ставиться до пенсіонерів. Ось що сам нещодавно розповів.

– Цими днями у мене була зустріч, про яку забути неможливо.

Прийшов до жінки, і вона, здавалося, чекала на мене біля дверей. Я увійшов до вітальні звичайної квартири так званого «київського проекту», вона зробила мені крок назустріч, поклала руки на плечі й сказала: «Як я чекала цієї хвилини! Щоб побачити вас і сказати, що я щаслива…»

Щоб зрозуміти, чому саме мене так вразила ця зустріч, розповім передісторію.

У період передвиборної кампанії минулого року я довідався, що на моїй ділянці живе легендарна жінка, яка з 19 років і до пенсії була тісно пов’язана із прикордонними військами – Зінаїда Василівна Гуляєва.

…Вона в сорок другому, коли фашисти рвалися до Москви, 19­річною пішла добровольцем на фронт – військовою телефоністкою. Пройшла військовими дорогами по Латвії й Литві, по Калінінській, Псковській та Новгородській областях… Роль телефоністок переоцінити було неможливо!

Зінаїда Василівна згадувала, як було страшно і важко, як зустрічали в Литві, де місцеві жителі йшли в ліси й стріляли у спину, як полк зазнавав втрат… І було незрозуміло де ворог. Бо він був майже скрізь…

А ще саме на війні вона зустріла своє кохання – лейтенанта Михайла Гуляєва, і шлюб вони зареєстрували – з дозволу командування – у лютому 1943 року в сільраді Лашковського району Новгородської області, де їм видали свідоцтво про одруження під номером 1.

Подружжя Гуляєвих несло службу на Сахаліні, у Молдові, на Україні. А ще виховували дітей – своїх Світлану та Сергія, а також прийманих.

– Моя подруга народила хлопчика і – померла… – розповіла мені Зінаїда Василівна під час однієї з наших зустрічей. – І я взяла маля додому, бо як його було полишити? А потім його батько забрал хлопчика, хоча ми так звикли до нього, як звикаєш до своєї дитини… Де він зараз?

А потім доля зіштовхнула її з хлопчиком, що залишився сиротою на всій Землі.

– Розумієте, я пошила йому одяг, – щось із підбивки своєї офіцерської шинелі, у якій довелось ходити до сорок сьомого року… І – взяла його із собою. Так у нас з’явився прийманий син…

…Зінаїда Василівна майже не бачить. Операція могла б їй допомогти, але оскільки жінка ще й погано пересувається, то потрапити на консультацію до лікаря, а потім пройти медкомісію вона просто не зможе. І – грошей для операції у жінки, нагородженої орденами Великої Вітчизняної війни й «За мужність», медаллю «За перемогу над Німеччиною» і знаком «Відмінник прикордонних військ», не було.

Пройти повз таку людину я не зміг. І вирішив зробити все, що можу.

Начальник міськздороввідділу Аурелія Павлівна Проценко, одержавши мій депутатський запит, одразу ж пішла назустріч, пообіцявши в найкоротший термін зібрати виїзну медкомісію. Мені здається, що вердикт медиків про те, можна важитися на операцію чи ні, я чекав з таким же хвилюванням, як і сама Зінаїда Василівна. Лікарі сказали «так».

Вирішити фінансове питання значною мірою допомогла партійна організація Партії регіонів (про це одразу ж заявив мені керівник міської парторганізації і секретар Ізмаїльської міськради Євген Миколайович Пундик).

У день операції та перші кілька днів я хвилювався так, як хвилюються за своїх рідних. Зрозумійте правильно: мова йшла про людину похилого віку, і важливо було не зашкодити. І радість від успіху не передати словами…

Я дивився в очі Зінаїди Василівни, що світилися радістю, й розумів: добро повертається ось таким щастям від того, що ти зміг допомогти людині.

…Що ж скажемо і ми на завершення – коли б не такі люди, як нелегко б нам жилося…