Ми – єдиний народ України

У Ренійському районі пройшов сьомий фестиваль молдавської культури за участю друзів із сусідньої держави: з Республіки Молдови приїхали два іскрометні колективи народної пісні й танцю із сіл Пеленей і Джурджулешти.

Здається, ще не дуже давно жителі Рені їздили до Молдавії купувати гарні книжки видавництва «Лумина» і чудовий тираспольський трикотаж. Жителі припрутських молдавських сіл, своєю чергою, заповнювали Ренійський ринок дарунками садів і городів, а додому везли килимові доріжки, посуд та інші дрібниці, необхідні в господарстві.

Люди спілкувалися і дружили – і по сьогоднішній день багато жителів нижнього Придунав’я володіють декількома мовами. Бессарабська ж «збірна» кухня – взагалі унікальне явище.

Двадцять років тому між товаришами, друзями, близькими родичами було проведено кордон. На протоптаних доріжках з’явилися прикордонники й митники. Якоюсь мірою за двадцять років незалежності України та Республіки Молдови до існування кордону жителі Придунав’я звикли, але коли з’являється можливість поїхати у гості, це перетворюється на справжнє свято.

У березні ансамбль молдавської народної пісні Ренійського районного Будинку культури «Церенкуца» взяв участь у святкових заходах у селі Пеленеї Кагульського району Республіки Молдови. У цьому ж місяці жителі Рені тепло приймали артистів Кишинівської філармонії Юлію Плотникову (сопрано) і Івана Барановського (партія рояля), які дали чудовий концерт класичної музики. А в Ренійській дитячій школі мистецтв пройшла регіональна виставка юних художників, на якій були представлені роботи і дітей з Молдови. Подібних прикладів можна навести безліч.

Фестиваль молдавської культури в Рені – це ще один привід зустрітися, поспілкуватися рідною мовою й відтанцювати від душі в одній великій хорі.

– Якщо наші попередні фестивалі нагадували великий зведений концерт самодіяльних артистів, то цього року ми присвятили культурний форум 20­річчю незалежності України й Республіки Молдови, які відзначаються відповідно 24 і 27 серпня, – розповідає голова Ренійського районного молдавського національно­культурного товариства «Ізвор» Олег Костянтинович Бурля. – Юні ведучі фестивальної програми говорили молдавською й українською мовами, і всі добре розуміли один одного. У нашому багатонаціональному Придунайському краї так було завжди. І ми повинні зробити все для того, щоб так було й надалі.

Велику роботу щодо підтримки етносів провадить Одеська обласна державна адміністрація. Донедавна тут активно працювало управління у справах національностей та релігій, керівник якого Ярослава Різникова стала другом молдаван і ромів, болгар і гагаузів, російських старообрядців і албанців, представників багатьох інших етносів. Робота мала послідовний і системний характер – практично щорічно ухвалювалася й відповідно фінансувалася з обласного бюджету спеціальна програма підтримки нацменшин.

Після реорганізації в органах влади служба Я. Різникової стала структурним підрозділом облуправління культури й туризму, а сама Ярослава Олексіївна призначена на посаду заступника начальника даного управління.

– Я рада, що у процесі реорганізації вдалося зберегти фахівців, які володіють непростими питаннями національних взаємин, – сказала Ярослава Олексіївна, відкриваючи фестиваль у Рені. – Одещина багата не тільки етносами – тут представлені різні релігійні конфесії. І дуже важливо зберегти ту рівновагу, ту толерантність, якою так пишається Одеська область. Ми бачимо, що відбувається в країнах, де не приділяють належної уваги національному питанню…

– Коли політики говорять про те, що Україна ділиться на схід і захід або за якимись іншими критеріями, вони говорять дурниці, – переконаний голова Всеукраїнської національно­культурної молдавської Асоціації Анатолій Семенович Фєтєску. – Тим часом політикам слід вникати в непрості національні проблеми, одна з яких спостерігається на півдні Одеської області, тобто в Бессарабії. Останнім часом румунські високопоставлені чиновники відкрито заявляють, що Бессарабія була, є й буде територією Великої Румунії. Їм підіграють деякі вітчизняні політики, такі як нардеп Іон Попеску. Нас запевняють у тому, що немає молдавської мови, а є румунська, Бессарабія – румунська земля, так само як і Молдова – частина Великої Румунії. Я вважаю, що в цю ситуацію вже повинні втрутитися відповідні європейські структури.

Але повернемося до Ренійського фестивалю молдавської культури, який тривав цілий день. Почався він у стінах історико­краєзнавчого музею, де експонувалася виставка художника – уродженця молдавського села Лиманського Миколи Белали та малюнки дітей з Кишинева. Тут же була представлена чудова виставка молдавського народного костюма – роботи віртуозної вишивальниці Марії Катаной, яка багато років очолювала райвідділ культури.

Як показав фестиваль, у Ренійському районі сьогодні спостерігається новий розквіт колективів молдавської народної пісні й танцю. Високий рівень виконавської майстерності тримають хореографічний ансамбль «Опинкуца», ансамбль молдавських народних інструментів «Ізвораш» з Новосільського та його солісти, дитячий фольклорний колектив «Мугураший» Лиманського будинку культури, жіночий вокальний ансамбль «Церенкуца», який разом з «Мугураший» брав участь у Всеукраїнському фестивалі молдавської культури «Дністровська хвиля», багатьох інших культурних форумах.

Завершився фестиваль, як і слід було сподіватися, загальною хорою. За руки узялися й глядачі, і артисти – від малих дітей до пенсіонерів, бо, коли звучить молдавська народна музика, усидіти на місці неможливо.

Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», Ренійський район

Знайдеться місце і сумові, й сміху

Добіг кінця XVIII міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «Крок», на якому були представлені картини із країн близького й далекого закордону. Одна учасниця викликала особливе зацікавлення. Єлизавета СКВОРЦОВА – випускниця держінституту кінематографії в Москві, художник­аніматорка, сценаристка та режисерка. У захваті від картин Марка Шагала, не любить загадувати наперед. Відправною точкою в її творчості став дипломний проект «Подожди Пожалуй», знятий за мотивами притчі Максима Горького «Девушка и смерть». Серйозна, трохи філософська стрічка про те, як життя ділиться на «перед» і «після», принесла їй популярність.

– Ви брали участь у різних конкурсах – і в Росії, і за кордоном. А які у Вас враження від фестивалю «Крок»?

– Я люблю Одесу, її веселу атмосферу, море й сонце. Фестиваль проходив під час круїзу на теплоході, і в мене залишилися найсвітліші враження. Це було дуже цікаво та професійно.

– Що Ви привезли на фестиваль?

– Одну серію із проекту «Везуха». Ми запускаємо новий серіал за оповіданнями сучасних російських письменників. Над ним працюють різні режисери, зокрема Вероніка Федорова, з якою ми співпрацювали й раніше. А взагалі хочеться знімати документальне анімаційне кіно, концепцію вже розробляємо. Паралельно Вероніка працює над проектом «Круглый год», у ньо­му кожен фільм присвячений одному місяцю. Серіал знімається за оповіданнями письменника Юрія Коваля, на екран вийде в жовтні­листопаді.

– У Вашому проекті «Колыбельные мира» кожна серія – це колискова пісня певного народу, що поєднує фольклорні наспіви та дитячі фантазії. Як довго тривала робота над ним?

– Серіал виходив у три сезони по двадцять серій у кожному. У 2005­му, 2007­му та 2009 році – загалом шістдесят серій.

– Ви думали коли-­небудь про проект, присвячений містам?

– Щиро кажучи, ні. Нам би хотілося поставити крапку й рухатися далі, хоча думка цікава.

– Одесу, завдяки її самобутності, часто називають державою в державі. Як би, на Ваш погляд, звучала колискова Одеси?

– Дуже емоційно. У ній знайшлося б місце і сумові, й сміху, неодмінно мусить бу­ти якийсь дуже зворушливий момент і при цьо­му обов’язково з гумором.

– Одного разу Ви сказали, що межа між повнометражними мультфільмами й ігровим кіно поступово стирається. Що станеться із цими жанрами, вони синтезуються одне в одне?

– Уже йде процес злиття. У тривимірних фільмах застосовується метод motion capture, де рухи акторів із численними датчиками на тілі фіксуються комп’ютером, і аніматорам якісь епізоди вже не потрібно робити традиційним способом.

– Ви працювали коли­небудь із україн­ськими аніматорами?

– Поки що не випадало, але ми завж­ди відкриті для спільної творчості. Наприклад, для «Сицилийской колыбельной» розкадрування робили в Берліні, художник був із Мінська, анімацією займалася група в Єкатеринбурзі. Паралельно у процесі створення серії брала участь художниця, яка на той час навчалася в Лондоні. І зараз ми раді новим ідеям і новим людям.

Вивчення тонкощів анімації – дуже цікавий процес. В арт­клубі «Вихід» Є. Скворцова проводила майстер­клас зі створення мультфільмів. Мабуть, найкращою характеристикою творчості Єлизавети стануть слова дівчини з її дипломного проекту, сказані в лице смерті: «А хочеш, я тобі розповім, як жити добре…»