Майже півтора десятка років тому об'єднаними зусиллями державних органів, громадських організацій і землекористувачів в Одеській області був створений регіональний ландшафтний парк «Тилігульський». Відповідну ухвалу обласної ради датовано 25 листопада 1997 року.

Чи знаєте ви, що наш рідний і звичний Тилігульський лиман є водно­болотним угіддям міжнародного значення? Для порівняння: у цей же список включені дельта Амазонки, велике озеро Байкал і загадкова африканська річка Окаванга, чия дельта зникає в пісках пустелі Калахарі. Розташований Тилігульський лиман на межі Одеської та Миколаївської областей. Його довжина – 60 км, ширина в найширшому місці – 3,5 км, максимальна глибина – 21 метр. Можливо, коли­небудь на Тилігулі буде створений і Національний природний парк, але поки що йдеться про регіональні: один – на території Миколаївської області, другий – на території Одеської. За сусідів розписуватися не будемо, поговоримо про своє «господарство». Здається, можна вжити й це слово, адже сьогодні Тилігульський регіональний ландшафтний парк є комунальним підприємством Одеської облради.

– Тилігульський лиман – це дуже цінний природний об'єкт, – коментує заступник директора з науки регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» Ігор Гержик. – Тут на одному лимані зібрано багато ландшафтів світу. Це й водне дзеркало, і цілинні ділянки, заплавні луги, солончакові ділянки, лісові урочища, очеретяні марші. У глинистих обривах і схилах гніздяться норові птахи. З 400 видів пернатих, що живуть на території України, на Тилігульському лимані зустрічається 280 видів, що становить приблизно 70% від орнітофауни України. Під час поїздки Ігор Павлович раз­по­раз указував нам на якісь «червонокнижні рідкості»: від довгоногого птаха – ходульника до мальовничої гусені грушевого п'ядака.

Територія парку ділиться на спеціальні зони. Одні є цілком охоронюваними, в інших дозволені екскурсії, відпочинок і риболовля. Проблема в тому, що на практиці межі між цими ділянками виявляються змазаними, а у керівництва парку немає коштів навіть на те, щоб установити інформаційні знаки.

Ось уже півроку роботу комунального підприємства очолює Сергій Вовненко. За цей час були оплачені роботи зі встановлення меж парку в натурі, укладено договори з низкою сільрад і садівничих товариств на вивезення сміття. На жаль, багато відпочивальників і місцевих жителів не надто опікуються про чистоту водойми. Навіть на якій­небудь косі посередині лиману можна зустріти смітник із пластикової тари й іншого мотлоху. А найнебезпечніше, мабуть, – це самовільні багаття. Наслідки одного такого пікніка ми бачили на власні очі: кілька гектарів випаленого узбережжя. Як ми вже говорили, подібні парки частково призначені для відпочинку. Тільки відпочинок мусить бути цивілізованим: спеціально обладнані екскурсійні стежки, викладені каменем місця для вогнищ, можливо – ділянки для встановлення наметів тощо. Тоді й люди зможуть нормально відпочити, і природа залишиться захищеною. Але для всього цього необхідне фінансування, якого катастрофічно бракує.

– Матеріально­технічна база парку дуже бідна, навіть порівняно з Миколаївською областю, яка, здавалося б, «слабкіша» за Одеську, – говорить С. Вовненко. – У нас 17 працівників, із них десять – інспектори. Контрольована територія дуже велика... Фінансується лише мінімальна заробітна плата. Немає грошей на бензин, поточний ремонт автомашини, яка перебуває в жалюгідному стані...

– Для чого ж потрібні кошти передусім?

– Скажімо так: на стартовий майданчик. Ті ж екскурсії провадити, організовувати десь із ночівлями й у такий спосіб залучити масу охочих подивитися красоти лиману, – перелічує Сергій Анатолійович. – Знаки й покажчики на території парку, які попереджають про те, що не можна тут перебувати, палити багаття, розкидати сміття в цих місцях.

Віддамо належне працівникам парку: вони не тільки просять фінансової підтримки, але й самі намагаються вживати якихось заходів. Кілька років тому за підтримки одного із проектів Євросоюзу у селі Калинівці з'явився невеликий візит­центр – маленьке охайне приміщення, де туристи навіть могли б зупинитися на ніч. Тільки от питання з виділенням ділянки землі Комінтернівська райрада поки що не розв'язала.

Працівники парку впевнені: ця територія здатна залучати туристів, справа лише за грамотною організацією. Про це свідчить досвід розвинених країн. До того ж такі поїздки несуть іще й потужне просвітницьке навантаження. Сучасні українці найчастіше краще знають природу далеких Африки й Австралії, ніж рідної України. Не надто розумно, погодьтеся.