Діяльність депутата Великомихайлівської районної ради Вадима Коваленка багато в чому пов’язана з його роботою заступника головного лікаря центральної районної лікарні. Вже друге скликання поспіль Вадим Гарикович очолює постійну комісію райради з питань освіти, охорони здоров’я, сім’ї, молодіжної політики, фізичної культури, спорту та соціального захисту населення. Діяльність лікаря і депутата відзначена Українською Православною Церквою, його нагороджено орденом преподобного Агапіта Печерського другого ступеня. Цю відзнаку Вадим Гарикович отримав за свою допомогу в лікуванні онкохворих дітей.

– У нинішній час лікування дитячих онкологічних та хронічних хвороб є занадто дорогим, – сказав при зустрічі В. Коваленко. – Зазвичай у подібних ситуаціях батьки чи родичі дитини полишені наодинці зі своєю бідою і без сторонньої фінансової допомоги їм не впоратися. Тому ми приділяємо велику увагу співпраці зі спонсорами, різноманітними благодійними фондами, всіляко підтримуємо людей у непростих ситуаціях.

Вадим Гарикович не пам’ятає жодного засідання сесії, яке б проходило без участі членів очолюваної ним комісії, адже щоразу приймаються різні рішення стосовно харчування чи організації дозвілля дітей та молоді, вирішуються проблеми здорового способу життя, соціального захисту населення тощо. Лише у галузі медицини з початку нинішнього року прийнято 10 програм, на реалізацію яких у районному бюджеті передбачено майже 500 тисяч гривень. З­поміж інших дуже важливою є програма щодо забезпечення лікарів житлом. У минулому році за кошти обласного бюджету вдалося купити квартиру лікареві­онкологу у Великій Михайлівці та добротний будинок головному лікарю амбулаторії у Великокомарівці.

– Нещодавно, за останні 3­4 роки, в район нарешті прийшли працювати три інтерни, тож ситуація з кадрами покращується, – ділиться думками Вадим Гарикович. – Якби до медичної галузі повернулася обличчям ще й держава, то спеціалісти більш активно їхали б у село. І справа тут зовсім не в тому, що туалет надворі. Не нарікають заїжджі лікарі і на відсутність житла, бо у містах їм також доводиться не задарма винаймати квартиру. Коли б медики мали нормальну зарплату, то могли б самі подбати про свій побут і нічого не просили б у держави. Достойна плата за працю – найперший чинник, що міг би забезпечити село кваліфікованими кадрами.

– Вадиме Гариковичу, нещодавно всі фельдшерсько­акушерські пункти передані з балансу сільських та се­лищ­них рад центральним районним лікарням. У зв’язку з цим чути немало протилежних думок: одні кажуть, що це необдуманий крок, бо хто ж як не сільський голова першим побачить потреби ФАПу. Інші говорять про пра­вильність такого рішення, адже ліку­вальним закладом мають керувати спеціалісти відповідної галузі. Цікаво почути Вашу думку стосовно цього.

– Я взагалі не розумію, кому могла колись прийти ідея передавання ФАПів сільським радам. Методично вони підпорядковувалися лікарні, а фінансувалися органом місцевого самоврядування. Ще рік тому ми приїжджали на ФАП і бачили, що не вистачає тих чи інших інструментів, ліків, обладнання. Іноді на приписи санітарного лікаря щодо необхідності проведення ремонту сільський голова лише руками розводив – мовляв, немає на це коштів. Тож нині до 85 відсотків ФАПів районна лікарня прийняла в жахливому стані. Тепер нам знадобиться не менше 2­3 років, щоб привести їх у порядок. Але ж на це у лікарні є більше можливостей, ніж у сільради. Врешті­решт, ми більше зацікавлені в нормальній роботі цього пункту подавання медичної допомоги населенню. Забезпечивши фельдшерів усім необхідним, ми й більше контролюватимемо їх діяльність. А це, у свою чергу, підвищить якість медичних послуг для сільських жителів.

– А які справи з розвитком спорту?

– Талановитих дітей у нашому районі немало, вони займають призові місця в області з різних видів спорту. Нещодавно у газеті «Одеські вісті» було опубліковано матеріал про досягнення і труднощі Великомихайлівської дитячо­юнацької спортивної школи. Нам справді потрібні приміщення для занять спортом, адже те, що ми маємо, – просто сором для району. Ніде займатися фізичними вправами і людям старшого покоління, а про таку розкіш, як басейн, навіть і мріяти не доводиться. Сільське населення дуже обділене у цьому плані, наші діти не бачать елементарного. І це дуже ображає.

Керівники райдержадміністрації та ра­йонної ради постійно займа­ються бла­гоустроєм існуючих в районі стадіонів, та для організації спортивної діяльності на більш високому рівні необхідні вливання з обласного й державного бюджетів, наш дотаційний район з цим не впорається. Добре, що є тренери ДЮСШ, які прой­маються ідеєю спортивного виховання дітей і займаються з ними фактично на голому ентузіазмі. Але секції функціонують лише у Великій Михайлівці, Цебриковому, Великоплоскому та деяких інших населених пунктах. А чим займатися дітям в інших селах? Щось подібне маємо і з культурним дозвіллям молоді. Треба нарешті змінювати ситуацію, починаючи «згори». На місцях ми організували все, що могли. Причому ще раз підкреслю – зазвичай на самому лише ентузіазмі. Але ж відомо, що на ньому далеко не заїдеш.