Велика любов до пісні Єфросинії Григорівні Сторож перейшла у спадок від батьків. Її мама Зінаїда Сергіївна Колісник співала у цер­ковному хорі в Загніткові. Тож на генетичному рівні передала чо­тирьом донькам та сину своє за­хоплення піснею, співочий дар.

– Ми співаємо з дитинства, – каже Єфросинія. – Скільки себе пам’ятаю, у нашій сім’ї завжди співали. Коли до нас хтось заходив, то жодного разу не обходилося без концерту, який ми, діти, миттю організовували.

У житті Єфросинії Сторож пісня і режисура завжди йдуть поруч. Тому їй так вдається все, за що б вона не бралася. Недаремно в культпросвітньому училищі пророкували їй велике майбутнє і пропонували продовжити навчання в інституті культури. Та кликало її серце у рідний Загнітків, де чекав на неї її суджений Андрій, де чекало рідне село на нового директора Будинку культури. І тепер, коли відтоді багато води спливло, вона не шкодує про свій вибір. Бо і робота у Будинку культури, який вона очолює майже сорок літ, люба її серцю, і з чоловіком йдуть вони по життю рядком та ладком. Андрій Григорович її найперший помічник в усьому: чи то по господарству, чи у клубі, де якісь декорації для театралізованих свят потрібно змайструвати, чи дискотеку разом організувати. Словом, на всі руки майстер. І не дивно, адже до тяжкої хвороби, яку їм вдалося подолати спільно, Андрій Григорович був одним із найкращих механізаторів у колгоспі. Окрім того, він і сам вміє і любить співати, має творчу натуру. Тож підтримує і поділяє всі ідеї своєї половинки.

А ідей у Єфросинії Григорівни хоч відбавляй. За тим, як цікаво проходять вечори відпочинку, державні та релігійні свята, де передаються новим поколінням традиції і обряди села, збе­рігається і примножується його культура, можна судити не тільки про відмінне володіння Єфросиніэю Григорівною режисурою, багату фантазію, високі організаторські здібності, а й про закоханість у свій край.

Всю красу загнітківської землі, її колоритність Єфросинія Сторож прагне зберегти для наступних поколінь. Сьогодні її не влаштовує етнографічний музей, який вона за сприяння багатьох небайдужих людей облаштувала у школі.

– Я люблю своє село, – говорить жінка. – Його талановитих людей, природу, звичаї, обряди. Хочу встигнути все це зберегти для нащадків у музеї, де буде втілено загнітківський побут, духовність і промисли. Навіть дім ми з сільським головою Михайлом Андрійовичем Сливінським підібрали такий, що зберіг риси, притаманні нашому краю.

Життєве кредо жінки – пошук чогось нового. Сільський Будинок культури вона вважає своєрідною фабрикою мистецтва, де можна проявити творчу фантазію, відкрити талановиту душу, віднайти закоханих у народну пісню, розбудити таланти, національну свідомість і гордість. Ось і після конкурсу «Супербабусі» при Будинку культури організовано жіночий вокальний ансамбль, який повертає її в юність, до першого створеного нею ансамблю «Доярочка». Само­бутністю вирізняються виступи народного колективу «Витоки», під керівництвом Єфросинії Григорівни та Сергія Григоровича Олійника. Захоплюють хор хлопчиків і дівчаток, вистави лялькового театру. Та й загалом, всі виступи загнітківських культпрацівників, організовані під керівництвом цієї талановитої жінки, сприймаються на ура на будь­якій сцені, навіть на столичній. А про рясний творчий шлях, який окрилений успіхами та відзнаками, розповідають світлини у Будинку культури.

– Виступати перед своїми зе­м­ляками – то не тільки задо­волення, а і надзвичайно велика відповідальність, – говорить Єф­росинія Григорівна. – Селяни сприймають мистецтво органічно, адже вони ближчі до природи. У той час як люди в містах часто забувають, що саме матінка­земля дає нам сили, що вона є нашою берегинею.

…Йде по селу жінка, усміхнена, привітна. А з усіх боків: «Доброго дня, Єфросиніє Григорівно!», – вітаються і старий, і малий. І від цього приязного спілкування стає у Єфросинії тепло на серці.