Восьма конференція «Народний рух України: місце в історії та політиці» зібрала наприкінці травня в Одесі не тільки науковців, які досліджують означене питання, а й людей, що в різні часи відігравали певну роль в історії цієї політичної сили. Високий інтерес до наукового заходу проявило й керівництво партії. Як уже повідомляли «Чорноморські новини», участь у конференції взяли, зокрема, голова НРУ Борис Тарасюк, його заступники В’ячеслав Коваль, Роман Сушко та Іван Крулько, члени політичної ради та центрального проводу.

Користуючись нагодою, «Чорноморські новини» взяли ексклюзивне інтерв’ю у лідера Руху, народного депутата, голови Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції, міністра закордонних справ України у 1998 — 2000 та 2005 — 2007 роках, співголови ПА «ЄВРОНЕСТ» Бориса ТАРАСЮКА.

Нагадаємо постійним читачам «Чорноморки»: Борис Іванович був одним з перших народних обранців, хто став на захист нашого видання, коли нинішня влада вирішила, що українська газета в Одесі, як більмо на оці.

Втім, розмова наша була не про це, а про нинішню ситуацію у країні, про взаємини з сусідами та міжнародні перспективи України і, звісно ж, про поточне політичне життя партії, яка веде свою історію державотворення з років, коли ще й у ймовірність незалежності нашої держави мало хто вірив...

— Борисе Івановичу, насамперед, кілька слів про захід, який привів вас сьогодні до нашого міста...

— Приємно відзначити, що саме в Одесі, а не, скажімо, в Галичині, була започаткована традиція проведення наукових конференцій, присвячених вивченню ролі НРУ та його місця в історії, на яку збираються вчені з усієї України. І тут мушу відзначити ентузіазм завідуючого кафедрою історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету — заслуженого працівника освіти, доктор історичних наук, професора Григорія Івановича Гончарука.

Нинішня конференція була восьмою, а перша, нагадаю, відбулася у 1994 році за участю засновника партії В’ячеслава Чорновола. На цьогорічній конференції було поширено збірку тез і доповідей учасників обговорення, і це найоб’ємніша збірка за всі роки проведення таких наукових форумів. Це свідчить, що кількість науковців-дослідників, які вивчають історію і нинішній стан Руху, зростає.

Маю також відзначити, що вчора (розмова відбувалася 28 травня. — Прим. О.С.) в Миколаєві пройшла третя конференція-навчання депутатів органів місцевого самоврядування, які обрані від нашої політичної сили. Перша така конференція була у Львові, куди на навчання з’їжджалися обранці до рад різних рівнів західного регіону, потім аналогічний вишкіл пройшов у Вінниці й ось тепер у Миколаєві. На таких зустрічах фахівці дають практичні поради, як на місцях максимально ефективно використовувати мандат, правові механізми захисту інтересів громади і громадянина.

— Скажіть, будь ласка, а скількома депутатами представлений НРУ у радах різних рівнів?

— Сьогодні маємо в Україні 2644 депутати-рухівці. Це, до речі, другий результат Руху за всі роки, коли наша політична сила брала участь у виборах до органів місцевого самоврядування. Кращим був тільки у 2006 році, коли ми йшли у блоці «Наша Україна».

Повторюся, результат виборів 2010 року є для нас другим кращим результатом. І це, дозвольте нагадати, попри всі перешкоди, які влаштувала влада, попри подекуди абсурдні ситуації, як це сталося в Одесі, ми отримали багато мандатів. Щодо Одеси, то, гадаю, ви пам’ятаєте, що список НРУ зняли під просто абсурдним приводом: одна з політичних партій не подала до комісії належним чином оформлених документів, і за якоюсь логікою, зрозумілою тільки їй, міська територіальна виборча комісія вирішила зняти з виборів список кандидатів-рухівців. Це просто класика абсурду. Але навіть попри такі ось перешкоди, попри закладені в законі шпаринки, які дозволяли фальсифікувати результати волевиявлення, Рух здобув досить непоганий результат.

— Повертаючись до наукової конференції в Одесі, що ви почули нового, можливо, несподіваного щодо погляду науковців на роль Руху?

— Насамперед, я був вражений кількістю публікацій, що з’явилися в останні роки, про історію НРУ. Думаю, жодна з партій в Україні не може сказати, що їй було присвячено стільки наукових досліджень, публіцистичних праць, свідчень учасників подій тощо.

По-друге, відзначу дискусію навколо того, які помилки зробив Рух. Один з учасників цього обговорення, відомий політик в Одесі (Борис Іванович не називав прізвища, тож можна тільки припустити, що мова про Руслана Боделана, який брав участь у роботі конференції. — Прим. О.С.) зауважив, мовляв, невдачі Руху полягали в тому, що він взяв на озброєння націоналістичну ідеологію. Ця думка викликала полеміку. Зі свого боку, ми констатували: якщо під словом «націоналістичну» мати на увазі «патріотичну», то це не є недоліком, а саме тим, що характеризує НРУ з часу його заснування у 1989 році, адже Рух завжди був національно-патріотичною партією. Ідеологія, яка була закладена ще в громадсько-політичному об’єднанні, стала ідеологією партії Народний рух України, що була заснована в 1992 — 1993 роках. Відтак, на мій погляд, дискусійна оцінка була суб’єктивною думкою одеського політика.

Якщо ж говорити про радикалізм, то сьогодні він сконцентрований у «Свободі». НРУ ніколи не поділяв радикалізму, і в нас багато відмінностей у програмових та ідеологічних засадах. Рух ніколи не був політичною силою, яка сповідує винятковість українців. Рух підходив до українського суспільства, українського народу як до спільноти всіх національностей. І не випадково вже доброю традицією стала тісна співпраця між НРУ та Меджлісом кримськотатарського народу. У нас нема якогось ксенофобства, нешанобливого ставлення до представників інших національностей. Тому ми не поділяємо деяких радикальних поглядів «Свободи», і цього не треба нікому доводити. Вже хоча б тому, що Рух завжди був і є політичною партією, однією з небагатьох, яку вирізняє чітка ідеологія, виписана у програмі. І не випадково, що серед трьох партій (разом з «Батьківщиною» та «Нашою Україною»), запрошених найбільшим об’єднанням демократичних народних партій у Європі — Європейською народною партією, Рух став повноправним членом цієї великої європейської сім’ї.

— Ви щойно згадали «Нашу Україну», з якою спільно стояли на Майдані, з якою в наступні роки були партнерами у владі, одним блоком брали участь в останніх парламентських виборах. Скажіть, будь ласка, як ви оцінюєте позицію президента Віктора Ющенка, яку він озвучив у вчорашньому телеефірі (мова про програму від 26 травня) одного з популярних ток-шоу щодо ціни на російський газ та ролі у цій ситуації екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко?

— На мою думку, цей виступ свідчить про його послідовність. Послідовність ця, на жаль, не в позитивних діях, а в негативних. Вона проявляється, зокрема, в тому, що він усі загрози бачить у Юлії Тимошенко. Те, що де-факто лідер опозиції, найрейтинговіший політик опозиції піддається політичним переслідуванням з боку влади, абсолютно не викликає жодних прагнень з боку колишнього соратника, якому вона підставила своє плече, коли йому було важко, його зовсім не зупиняє проти продовження нападок і звинувачень на її адресу. Я думаю, що Вікторові Ющенку самому було б варто з’явитися в Генеральну прокуратуру і дати свідчення щодо того, чому змінилася формула розрахунків ціни на газ з Росією у січні 2006 року, хто давав вказівки тодішнім переговорникам з «Газпромом» відійти від ціни 50 доларів за тисячу кубометрів... Я стверджую, що він сказав неправду, тому що він особисто впливав на рішення щодо підписання угоди 19 січня 2006 року. Він особисто несе відповідальність за зміну формули і підвищення ціни на газ для України. Він особисто лобіював інтереси «РосУкрЕнерго»...

НА ЗНІМКУ: Руслан Боделан, Борис Тарасюк, В’ячеслав Коваль та Олекса Різниченко (сидить) перед початком конференції.

Фото

Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.

(Далі буде).