Жовтневого ранку місто виглядало порожнім. Вчора ввечері багатотисячні колони солдат та моряків, військова техніка — усе єство Приморської армії зірвалось за наказом з передової та полинуло до порту. Ціла армія сіла тієї ночі на кораблі...

Зранку 16 жовтня місто виглядало порожнім. Починалась окупація...

На той момент Одеський державний університет на чопі з ректором Миколою Савчуком в складі шести факультетів і в кіпькості 109 співробітників та 360 студентів — загапом 472 особи — був евакуйований спочатку до Бердянська, потім до Луганська. Дапі університетська родина продовжипа «енеїду»: після взяття своєї Трої викпадачі та студенти ОДУ опинились на Кавказі, де був прикутий Прометей. Звідти, з адигейського Майкопу, восени 1942-го року університет рушив дапі назустріч сонцю — до туркменського Байрам-Алі. Палаючий фронт гнав мало не всю країну на схід, бпижче до сонця...

Минуло два тижні з дня евакуації Приморської армії: «Одеський міський муніципалітет відвідала делегація професорів вищих навчальних закладів. Вони вітали муніципальну владу й завірили її в готовності співробпчичати в загальній справі з відновлення культурного життя міста». Так народжувався в жовтні 1941-го року двійник ОДУ — в румунській окупаційній зоні. 7 грудня румунський губернатор урочисто відкрив Університет Трансністрії. Ректором став професор Петро Часовніков. вже в лютому 1942-го року тут на вчалось 1150 студентів. В березні 1944-го року, готуючись до евакуації університету, професор Часовніков нарахував 250 співробітників навчального закладу, які добровільно записались до евакуації...до евакуації з Одеси в Бухарест. Палаючий фронт гнав Університет Трансністрії на захід, в пітьму ночі...

Минуло лише кілька днів війни — і студенти та викладачі Одеського державного університету встали на захист Одеси. Це був справжній третій університет Великої війни. Тут лекторами були німецькі середні та важкі танки, науковим керівником — месери і юнкерси, семінари вела ворожа

автоматична зброя, а практичні заняття-артилерійський вогонь. Учнями цієї війни були понад тисяча викладачу та студентів ОДУ.

Того квітневого ранку місто виглядало радісним і втомленим одночасно. Фронт гнав війну на захід, зі сходу над Одесою сходило мирне сонце. Вже 12 квітня 1944-го року було прийняте рішення про відновлення роботи університету в стінах на Петра Великого (тепер Дворянська вулиця). 21 квітня — через 11 днів після звільнення міста — розпочались заняття в аудиторіях. В 1944/1945-му навчальному році в ОДУ навчалось 1 043 студенти і 60 аспірантів, викпадали 166 викладачів. З руїн підіймапись знищені гуртожитки на Ново-Аркадійській вулиці (тепер проспект Шевченка), був полагоджений дах на Щепкіна, 12 (тепер Єлисаветинська) — університет виходив з воєнної розрухи.

«Кожен, думаючи про Батьківщину, конкретизує це поняття. Для мене це університет, Одеса, сім'я...» (доцент А. Окунь в листі фронтовому товаришеві за декілька днів до загибелі 15 березня 1944 р.)