В Одеській опері відбулася чергова прем’єра. Втім, нова назва репертуар театру не поповнила: шанувальникам високого мистецтва знову представили «Турандот». Тобто ту ж оперу Джакомо Пуччіні, що з’явилася на театральних афішах ще півроку тому, причому з тими ж виконавцями головних ролей.

Певно, одеські театрали й досі пам’ятають торішній скандал, пов’язаний з «Турандот» у постановці німецького режисера Крістіана фон Гетца. Про те, як «заїжджого» постановника не пустили на генеральну репетицію та замінили без його згоди виконавицю головної ролі у переддень прем’єри, не писали хіба що школярі в своїх стінгазетах… Зрештою, «правих» у цій ситуації визначив глядач. Гетцівську виставу вподобали як місцеві, так і європейські критики: «німецьку» «Турандот» побачили жителі різних країн Старого Світу. Та керівництво театру планувало спектакль для гастролей у Японії. І тут починається найцікавіше — обґрунтування (чи виправдання?) необхідності ставити «нову» «Турандот».

Як вже повідомляла «Чорноморка» (див. номер за 19 лютого. — Авт.), не так давно Одесу відвідав японський продюсер Ямамото. Він і вирішив долю спектаклю. «Німецька» «Турандот» здалася йому занадто європеїзованою, авангардною, а відтак не зрозумілою японцям. Тому продюсер висунув свої вимоги: угода про гастрольне турне Японією буде підписана, якщо театр врахує його зауваження щодо сценічного вирішення вистави. «Удосконалювати» постановку запросили росіянина Станіслава Гаудасинського. Саме його інтерпретацію всесвітньо відомої опери одесити і побачили цими днями.

Тепер «Турандот» не впізнати. Динамічні сцени Гетца зникли разом з величезними екранами, громіздкими декораціями, сукнею-троном принцеси та іншими реквізитами-візитівками «його» вистави. Їм на зміну прийшла простота та лаконічність режисури Гуадасинського: мізансцени, які німець зробив жвавими, у росіянина — спокійні, стримані. Таке невигадливе мізансценування «пом’якшене» яскравими (і в прямому сенсі) костюмами та незвичайними декораціями. Зараз це величезні дзеркала, які повторюють усе, що робиться на сцені та зображене на килимах-малюнках, розстелених на її підлозі.

Можливо, таке спрощення спектаклю — апеляція до смаків Ямамото? Адже це він просив зробити виставу «класичною, традиційною», аби вона відповідала «романтичному норову японців». Розмірковуючи так, мимоволі згадується Коцюбинський і його «коні не винні»...

Досі не відомо, чи вподобав продюсер «Турандот» Станіслава Гаудасинського, але на прем’єрі постановки артистам з різних кінців залу вигукували «браво», що краще від усіх похвал. Попри це, серцю «не хочеться супокою», як співав відомий одесит. Що буде з «німецькою» «Турандот»? Вона теж мала свого глядача. Керівництво оперного театру запевняє, що і «перша постановка» існуватиме. Щоправда, до турне Японією планують грати «другу» версію, «аби актори до гастролей краще підготувалися».

Залишається сподіватися, що «Турандот» Крістіана фон Гетца не зникне з афіш Одеського оперного театру назавжди. Інакше зникне те, що називається «вистава європейського рівня».