В Одеській національній науковій бібліотеці ім. М. Горького зберігається «Альбом французького автора пушкінських часів. Одеса. 1834 – 1840 рр.»; робоча назва: «Альбом Фонтона». Інформації про джерело та час одержання рукопису бібліотека не має. Із доданого опису Говорова (10 березня 1964) випливає, що «це не «збірник», а альбом французького автора» на ім’я «Фонтон», де «станси, сонети, куплети, пісеньки і вірші, але найбільше послання (Epitre) до різних осіб оточення Є.К. Воронцової, їй написана ода». Говоров порахував автором альбому Фонтона, який послужив «прототипом для образа мосье Трике в «Евгении Онегине».

Говоров відомий мені як автор рукопису «Пушкин и Каролина Собаньская в Крыму, в Одессе и в Петербурге».

Мою особливу зацікавленість викликали три вірші, звернені до Кароліни Собаньської: 24 рядки, пойменовані «Госпоже Собаньской, урожденной Графине Ржевуской, пересылая ей прекрасную литографию, представляющую Спасителя, для мадемуазель Констанции, ее дочери, ныне княгини Сапега»; 82 рядки «Послания Госпоже Каролине Собаньской, урожденной Графине Ржевуской» (в 1831); 28 рядків – «Госпоже Собаньской, урожденной Графине Ржевуской» (в 1830). Їх аналіз склав зміст повідомлень на Міжнародній Пушкінській науковій конференції (Москва, червень 2002) і науковій конференції «Найстаріший Пушкінський музей Росії» (Санкт-Петербург, жовтень 2004), де я навела повні тексти віршів (опубліковані вперше) у підрядковому перекладі завідувача кафедри французької мови факультету романо-германської філології Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова Е.І. Костильової, якій я глибоко вдячна. Дякую і працівникові відділу рукописів і рідкісних видань ОННБ ім. М. Горького В.І. Комендантову і Р. Чернезі за допомогу в розборі рукописного тексту і переклад.

Аналіз змісту віршів незаперечно доводить: автор – освічена людина, що володіє непростою формою «олександрійського вірша», іншими стилями. Добре знає Кароліну Собаньську, зокрема її захоплення політикою, причетність до польського повстання 1830-1831 років, до якого сам ставиться негативно. Називає поляків «сарматами». Цікаво, що С. Волконський, згадуючи про контрактові зустрічі в січні 1825 року в Києві, які використовувалися декабристами і членами польського «Національного масонства» та «Патріотичного товариства» для нарад, писав: «Пестель припинив польські претензії», і «Ця розмова поклала край сарматським спробам поляків, які не мають жодної історичної підстави». Вважають, що зустріч Пушкіна із Собаньською відбулася на контрактовій зустрічі в Києві в 1821 році.

Зрозуміло також, що автор не вперше говорить на цю тему з К. Собаньською: «...щоб ще раз сказати вашому серцю».

Визначивши як «манії» буржуазні революції 1830 року в Бельгії, у результаті якої вона здобула незалежність від Нідерландів, але одержала на трон «німецьку династію Кобургів» і липневу у Франції, коли скинуті Бурбони (Карл X), але запанував Луї Філіп Орлеанський, автор засвідчив не так «монархічність», як, якщо хочете, – аристократичність своїх політичних переконань. Авторові відомо, що ці події стимулювали польське повстання 29 листопада 1830 року.

Цікаво, що О.С. Пушкін у своїй записній книжці зазначив: «О… (генерал М.Ф. Орлов?) говорил в 1820 году: «Революция в Испании, революция в Италии, революция в Португалии, конституция здесь, конституция там… Господа государи, вы сделали глупость, свергнув Наполеона».

Останні рядки «Послання» свідчать, що автор – віруюча людина.

Схоже, йому знайомі обставини особистого життя К. Собаньської, зокрема багаторічний зв’язок із генералом, начальником військових поселень Новоросії, графом Я.О. Віттом.

«Des Tourelles», що двічі згадується у різних віршах («вежі замка», «якісь вежі»), дозволяює припустити, що авторові відомі маєтки в Криму, стиль будівель. Зокрема, можливо, Верхньої Ореанди, що належала Вітту, де поселилася в 1820 році К. Собаньська, і Гаспри-Олександрії князя Голіцина. За Олександрією розташовувався «маєток Хореїс баронеси Берхкгейм», де влаштувалася “крымская колония женщин-мистиков, а вернее, полупомешенных фанатичек» Голіциної. Там у 30-ті роки, після поразки польського повстання, знайшла притулок К. Со­баньська. Маєток «Олександрія» князя Голіцина, «всесильного министра духовных дел и народного просвещения; обер-прокурора Священного Синода, друга Александра I» і баронеси Крюденер – ініціатора «колонії» будувалося під спостереженням Голіциної.

Згадую дослідження Б. Тру­бецького, який порахував, що адресатом епіграми Пушкіна «Князь Г. – со мною незнаком…», з визначеннями адресата, як «негодной смеси» «подлости и спеси»: «Но подлости побольше спеси в нем. / В сраженье трус, в трактире он бурлак, / В передней он подлец, в гостиной он дурак», є князь Голіцин. До нього ж застосовує Трубецькой визначення «шут нарядный», «ты полон дряни», «холопская душа / Просвещения губитель…», «глупец и трус», «святой глупец» в інших рядках Пушкіна.

К. Собаньська народилася в 1814-му або 1815-му, заручена в 1829-му з одним із князів Сапіг, померла в 1835 році. З листа К. Со­баньської Бенкендорфу (кінець 1832 року, відповідь Бенкендорфа від 4 грудня 1832-го) зрозуміло, що шлюб Констанції із Сапегою ще не укладений, тому перші вірші з нашого альбому слід приблизно датувати: «не раніше грудня 1832 року». Не виключено, що і «літографія, яка представляє Спасителя», і вірші були подарунком до одруження. Але які підстави у автора до такого роду подарунку, що скидається на... благословення?

Знайомий автор і з сестрою Собаньської Поліною Різнич. Причому відчувається, що знайомство із Собаньською та її близькими досить близьке; автор, що називається, балансує на межі. З віршів, зокрема, другого (Epitre) неважко припустити, що автор відчуває глибоке, давнє почуття до адресата.

Не можу не згадати характеристики К. Собаньської: «величава». Так, П.А. В’яземський писав дружині 5 квітня 1830 року: «Собаньская умна, но слишком величава. Спроси у Пушкина, всегда ли она такова или только со мною для первого приема». Про непомірну гординю Собаньської свідчить і Ф.Ф. Вігель. Тому тональність віршів особливо цікава, і, на наш погляд, свідчить про право автора. Навряд чи воно могло бути у «мосьє Тріке».

Вірші в рукописі, записані «в підбір», тобто кожен вірш не з нової сторінки і розташований не за часом написання. Так, 1-й датований серпнем 1834 року, потім, до 15-го датування, де воно є, – послідовне, але 16-й датований «вересень 1830». Іде ряд віршів 1830 – 1832 рр. (непослідовно), потім 1834-го і знову – 1831-го. Вірш 56-й – 1836-го, а 57-й – знову 1830-го. До речі, це – третій з адресованих Собаньській. Перший – без дати, записаний 24-м за рахунком, другій – «Epitre» (Послання) – 35-м. І лише починаючи з 58-го вірша датування послідовне.

Привертають увагу і описки в текстах. Так, неодноразово використовуване «temps» («часи») написано: «tems»; очевидне ім’я віщунки у стародавніх греків, римлян, євреїв, логічне в контексті, написане: «Syllibe»; деяка граматична неузгодженість, обваження стилю другого вірша (Epitre). Зрозуміло, лише докладний, професійний переклад і аналіз усіх віршів рукопису може дати відповідь на запитання: чи всі вони належать одному авторові.

Особливу увагу не можу не звернути на двічі, у двох віршах повторюване положення про спогад, народжуваний колишньою любов’ю. У спогаді автор сподівається знайти «насолоду», «ніжне задоволення», «захват» («сп’яніння») в «старості». Вручає доньці Собаньської «найсвятіший спогад» про любов.

У роботах, опублікованих мною задовго до знайомства з рукописом, я писала про значущість спогадів, затверджувану О.С. Пушкіним і Б. Констаном, чий роман «Адольф» був близький поетові, був прочитаний в Одесі разом з К. Собаньською (див. «Вечерняя Одесса», 14 серпня 1999 року, № 123-124; «Одеські вісті», 21 червня 2001 року, № 112; «Вечерняя Одесса», 9 лютого 2002, № 21-22).

Аналіз тексту, стилю «Послання» дозволяє припускати близькість автора і адресата, якісь обмани і, нарешті, відкидання Собаньською кохання автора. Але і – тривалу, з її ініціативи, гру, невідоме парі.

Згадаємо з «Євгенія Онєгіна»:

«...Меж ветхих песен альманаха

Был напечатан сей куплет;

Трике, догадливый поэт,

Его на свет явил из праха...»

(Розділ п’ятий, ст. XXVII)

Відомо, що у свої альбоми сучасники переписували вірші різних авторів. І, «сміливо замість» авторського, як свідчить Пушкіна, ставили своє, «поправляли».

Мене завжди дивувала така мала кількість виявлених у О.С. Пушкіна віршів французькою мовою, якою поет з дитинства володів досконало, недаремно ліцейське його прізвисько – Француз. І до жінки, що досить слабко володіла російською мовою, він міг, гадаю, писати вірші французькою. До речі, в листах Пушкіна до Собаньської слово «время» також пишеться «tems», без «р», і неодноразово використовується слово «опъянение».

Що стосується Фонтонів, то відомо зі спогадів графа Бутурліна: «Красою одесских балов были две сестры баронессы Юпш или Ипш. Мать их, рожденная Фонтон, была по 1-му браку за г. Фродингом… Третья, меньшая, по имени Урания… впоследствии вышла замуж за Михаила Аполлоновича Волкова». «Это семейство, – писав Бутурлін, – как и родственники их Франкини, были Пероты, то есть не принадлежали ни к какой определенной национальности». Вони, «…наследственные драгоманы Русской или другой какой-нибудь Европейской миссии при Оттоманской Порте», жили в Одесі з причини «прекращения дипломатических наших сношений с Константинополем».

У нашому альбомі є два вірші: «Послание мадемуазель Урании Хюбш, впоследствии госпоже Волковой, 7 июня 1830» (19) і «Послание госпоже Урании Волковой, сентябрь 1839» (72).

У своїх спогадах Ліпранді згадує Фонтона, знайомця Пушкіна за Кишиневом. Б. Трубецькой і Л.Черейський свідчать, що ним був «Фонтон де Веррайон Михаил Львович … (1804-23.XI – 1887) – воспитанник Муравьевского училища для колоновожатых (вып. 23 июля 1821), прапорщик Квартирмейстерской части, участник топографической съемки Бессарабии, впоследствии генерал-лейтенант».

Інший Фонтон: «Фонтон Феликс Петрович (1801– ум. после 1862) – чиновник Главной квартиры действующей армии И.Ф. Паскевича, участник русско-турецкой войны 1828-1829, впоследствии дипломат, чрезвычайный посланник и полномочный министр при дворе короля Ганноверского и великого князя Ольденбургского, тайный советник». У своїх «Спогадах» Фонтон розповів про зустріч із Пушкіним у Дельвіга (березень 1828). Черейський припускав «особисте спілкування Пушкіна з Фонтоном у Закавказзі (літо 1829)». Імовірно, саме про цього Фонтона писав дружині Ф.І. Тютчев 19 (31) грудня 1853 року: «Вчера я обедал у госпожи Карамзиной, жены Андрея, с несколькими мужчинами, между прочим Фонтоном, советником нашего посольства в Вене, тем самым, который был прошлым летом в Сербии и, говорят, возвращается туда. Это умный и решительный человек, показавший себя именно таким недавно в черногорском деле, которое обязано своим спасением его своевременному и энергическому вмешательству перед венским кабинетом».

Якщо саме цей Фонтон – власник альбому і автор низки віршів, які, очевидно, дають чимало біографічних, історичних відомостей, це становить значний інтерес.

Нагадаю, що, намагаючись відновити знищені щоденники південного періоду, О.С. Пушкін записав, «вероятно, осенью 1834 года», таке: «Кишинев. – Приезд мой из Кавказа и Крыму – Орлов – Ипсиланти – Каменка – Фонт. – Греческая революция – Липранди – 12 год – mort de sa femme – la renegat – Паша арзрумский».

Л. Черейський, як і Говоров, посилаються на цей запис. Ім’я виділене, як і ім’я Ліпранді, «приятеля Пушкина по Кишиневу, ...впоследствии агента тайной полиции, предавшего петрашевцев». Як же пов’язані декабристи, місце, де відбувалися з’їзди діячів Південного таємного товариства, грецька революція і ці двоє, чиї імена виділені Пушкіним?

Відома роль К. Собаньської – помічниці Вітта в зрадництві декабристів, неугодних активістів польського руху. Відомо також, що в 1828-му, 1830-му роках Пушкін неодноразово зустрічався з нею в Петербурзі, зокрема записав у її альбом вірші «Что в имени тебе моем?..» Що різко негативно ставився до польського повстання 1830-1831 років.

Анна Ахматова писала: «Каролина... это та, кого он боится и к которой тянется против силы. Милый Демон!» Про те ж – праправнук Пушкіна Г.М. Воронцов-Вельямінов: «Пушкин называл ее демоном, он страстно любил ее и боялся. Его тянуло к ней, как мотылька тянет к огню...» І, з болем, «о доверчивости Пушкина, его незащищенности».

Інтерес становлять і два вірші, якими відкривається альбом.

Перший – «Сказка в стихах». Велика і дуже дивна казка... Проглядаються двозначності, але схожа й на сатиричний памфлет з політичним підтекстом.

Другий вірш, недатований, – «Сонет самому собі» – про те, що «В своей бурной молодости я занимался большим, чем писал стихи, / Любовь, это Божество из Божеств, было всем моим счастьем», але «Теперь, в стороне от сердечных бурь, / Я развиваю на досуге дары мудрости». Про те, що «Из всех воспоминаний о прекрасных днях моей жизни, / Мне осталось только одно, это образ обожаемого существа, / Который заставляет трепетать мое сердце»…

Думаю, зазначений рукопис – «Альбом Фонтона» – заслуговує подальшого пильного вивчення. Переклад, вивчення віршів, звернених до сімейства Фонтон, могли б доповнити образ пушкінського знайомця, що важливо, якщо цим Фонтоном виявиться прогресивний російський дипломат. Інші вірші, можливо, містять дані, що можуть доповнити наші знання про південний період поета. Розуміння ролі в долі Пушкіна неоднозначної фігури Кароліни Собаньської, розумної й вольової красуні, «демоницы», «Клеопатри», «агента Бенкендорфа» досить істотне. На жаль, є публікації спекулятивного характеру, з низкою фактичних помилок, що з волі або мимоволі ображають пам’ять поета (зокрема, Ю. Дружникова, Каліфорнія).

Нарешті, не виключаю можливості причетності О.С. Пушкіна до деяких віршів альбому. Зрозуміло, що ця версія – надзвичайно відповідальна, підтвердження її вимагає скрупульозної, трудомісткої роботи, для якої, схоже, у мене не залишилося ні часу, ні сил. І я запрошую до роботи над «Альбомом Фонтона» молодих, небайдужих до Істини, натхненних глибокою любов’ю до О.С. Пушкіна.

Не утомлюся повторювати: образ юного одеського джиґуна, аматора розваг, карт, жінок (зручна для інших, примітивно-полегшена вистава!) погано узгоджується з даними першого біографа Пушкіна П.В. Анненкова: «...с первых же месяцев пребывания в Одессе существование поэта ознаменовывается глухой, внутренней тревогой, мрачным, сосредоточенным в себе негодованием…» «Порядки жизни, возмущавшие Пушкина, составляли часть политической системы, зрело обдуманной очень умными людьми, которые умели сообщить ей внешний вид приличия и достоинства». Анненков підкреслював близькість Пушкіна «до політичних катастроф».

Так, «Великий Пушкин, маленькое дитя...» (Дельвіг) залучений у щось, що не узгоджувалося з основами його духовності та моральності, з його «естественным и бессознательным христианством» (Дм. Мережковський), але, ведений своєю великою любов’ю до Вітчизни, непохитними честю і гідністю, генієм своїм, волею долі саме в Одесі став ПУШКІНИМ.