Комусь важко повірити, що це невеличке, із надто розбитими дорогами село – «найродючіше» в районі, а можливо, й в області. Але це так. Тут щороку народжуються до 20 малят. А мешканців же лише трохи більше 1000. Сьогодні тут дітей віком до 6 років – 99. І чекають на швидку появу на світ іще сімох.

Про це я довідалася, побувавши в Садовому, де ташується другий провідний відділок великої агрофірми «Дністровська» – у минулому радгоспу – і немає проблем із працевлаштуванням. Його трудівники – їх понад 250 – обробляють понад 3,5 тис. га землі. Обслуговують на молочнотоварній фермі 1000 голів великої рогатої худоби, на свинокомплексі – 6 тис. голів свиней. І ще 2 тис. голів – на свинотоварній племінній фермі. Тож знайти роботу в цьому селі ніколи проблемою не було – факт сам по собі рідкісний. Люди тут живуть добре. Їхні подвір’я – що міні-ферми – з коровами, свинями, птицею.

У селі є хороший клуб, добротно відремонтований за рахунок агрофірми. Побудовані чудовий дитячий садок і відмінна їдальня. Зараз добудовується, переважно коштом агрофірми, чудова красуня-церква.

Ось тому й немає в Садовому жодного полишеного будинка. І заробляють люди непогано.

Минулого року агрофірма одержала рекордний за всю історію її існування валовий збір зерна – 15 тис. 700 тонн. Заготувала для великої рогатої худоби 5,5 тис. т сінажу та 3,5 тис. т силосу. Тим самим, забезпечивши їхню цілорічну годівлю збалансованими кормами. Причому з електронним їх зважуванням та дозуванням інгредієнтів. Чого тут не було раніше. І 11-12 літрів молока середньодобових надоїв від корови – гідний результат.

Виконано завдання і у свинарстві. Одержали 12 тис. поросят приплоду. Виробили 1,5 тис. тонн м’яса. Для уточнення: сьогодні агрофірма «Дністровська» і спільне підприємство «Дністро-Гібрид» на територіях Садового та Теплиці (перший відділок агрофірми) утримують 11 відсотків загального свинопоголів’я всіх господарств області. І 15 відсотків обласного обсягу виробляють м’яса.

І, як сказала колишня свинарка племінної свинотоварної ферми Іванна Булацел, усі висловлюють за це величезне спасибі керівникові господарства Івану Васильовичу Кістолу. Він – золота людина, уважний до простих людей та їхніх проблем. Як і до проблем господарства.

Особливо турбує ціновий паритет, тривожить засилля завізної імпортної м’ясної, а тепер вже й молочної – з Білорусі, Польщі, – сировини. Удвічі проти минулорічного подорожчали мінеральні добрива. Не одержали жодної копійки очікуваної компенсації відсоткової ставки за придбані комбайни. А як усе ускладнюють несвоєчасні розрахунки з агрофірмою Арцизького молокозаводу – основного постачальника своєї продукції бюджетним організаціям Одеси. Сьогодні його борг перед «Дністровською» – 234 тис. грн. Але й борг міського бюджету Одеси перед Арцизьким молокозаводом – 2 млн гривень. Тож проблем справді вистачає.

Але навіть незважаючи на все це, Іван Васильович готовий глибоко приховати своє невдоволення, якщо вирішиться найголовніша для всіх мешканців Садового проблема з місцевою ЗОШ І-ІІ ступенів.

– Люди, – говорить він, – які стільки виробляють продукції, заслуговують на більш гідну до себе увагу. І потім туди, де немає нормальної школи, ні фахівці не їдуть, ні студенти не повертаються.

Питання про будівництво нової школи в Садовому назріло давно. Приміщення старої – ветхі, побудовані ще німцями-колоністами. Одне в 1897 році, інше – в 1904-му. Добре ще – коштом районного бюджету в них було перекрито дахи та замінено чотири вікна. Але жодна класна кімната чинним санітарним нормам не відповідає.

З Олександрою Костянтинівною Ставри – вчителькою від Бога, нині – директоркою школи, яку колись закінчила й вона, ми пройшлися по всіх приміщеннях. Потрібно було чути, з яким болем коментувала вона все, на чому зупиняла увагу. На вікнах, які багато років не відкриваються, – інакше вони просто розваляться. На спортивній кімнаті, у якій дітям не розбігтися, не вишикуватися на витягнуту руку. На кабінеті праці, займатися в якому заборонено через цілковиту невідповідність санітарним нормам. У школи немає комп’ютерного класу, і два комп’ютери, подаровані господарством, як і швейні машинки, отримані від німців, спочивають у тісному підсобному приміщенні. Їдальні теж немає. Виручає, як завжди, агрофірма. Молодші учні харчуються в робочій їдальні господарства. При цьому школа не платить ні за оренду, ні за газ та електрику, ні за роботу кухаря. Про актову залу вже й говорити не випадає. Особливо якщо врахувати, що місця в шкільних будівлях для 14 першокласників теж немає. Для них, потіснивши 40 малят, відвели другий поверх дитячого садка. Але тепер і до цієї установи виросла черга на 30 дітей – ціла група. У школі через брак площ застосовується не кабінетна система навчання, а класно-урочна. Що категорично не відповідає вимогам Закону про освіту. Зрозуміло, що повною мірою реалізувати себе школа не може. Навіть за наявності справді творчого педколективу та мудрої, шанованої й усіма в селі улюбленої директорки Олександри Костянтинівни Ставри.

Педагогам прикро, що за наявності 123­ уч­нів школа, як і раніше, залишається «дев’ятирічкою». І це на тлі деяких середніх загальноосвітніх ІІІ-ІV ступенів, у яких учнів набагато менше, а першокласників – лічені одиниці.

Олександра Костянтинівна показала свої розрахунки: до 2016 року в школі буде 135 учнів. А могло б бути й набагато більше, якби через неможливість здобути дітям у Садовому загальну середню освіту та місце в дитячому садку не їхали із села молоді сім’ї. А це – кадри агрофірми, хороші фахівці.

– Нам школа дуже потрібна, – говорить О.К. Став­ри. – Але тільки не того проекту, за яким збиралися будувати, а з перспективою хоча б на 180 учнів.

Я бачила той проект: 4 класні кімнати, вчи­тельська, санвузол – усе! Розроблений він явно без урахування очевидної перспективи зростання числа учнів. Та й для будівництва треба було б відрізати пристойну частину двору, позбавивши дітей можливості погратися не перервах. Тим часом радгосп «Дністровський» свого часу школу будувати починав – на 264 учня. І відсотків 15 коштів навіть освоїли. Але в 1992 році будівництво законсервували. І лише три роки тому було розроблено згадану проектно-кошторисну документацію на будівництво початкової, із чотирьох класів, школи, що всіх проблем явно не розв’язало.

На думку Івана Васильовича Кістола, треба або повернутися до старого «замороженого» проекту, або переробити проектно-кошторисну документацію трирічної давнини на 180 учнів. Тим більше що перспектива зростання населення не викликає жодних сумнівів. Тепер усі в Садовому живуть у якомусь хвилюючому очікуванні. Цей стан висловила дуже точно педагог-ветеран цієї школи Марія Василівна Глуган.

– Наше село й зветься Садове, бо гарне, як сад. І нам дуже хочеться, щоб наші діти навчалися у гарній, сучасній школі, з широкими вікнами на світ. Ми живемо з вірою у те, що так і буде. І великою на це надією.