Нещодавно в прес-центрі ІА «Міст-Одеса» відбувся «круглий стіл» на тему «Україна аграрна: реальність чи фантастика?». В обговоренні взяли участь директор Селекційно-генетичного інституту В’ячеслав Соколов, ректор Одеського державного аграрного університету Сергій Корлюк, депутат Одеської обласної ради, голова постійної комісії з питань агропромислового комплексу Дмитро Барвіненко і старший викладач кафедри світового господарства та міжнародних економічних відносин Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Михайло Борисов.

Розпочалася бесіда з більш глобального питання: «Чи справді нам загрожує світовий голод?» Михайло Борисов з цього приводу одразу підкреслив, що це, скоріше, «інтернет-страшилка». Реально ж у світі існують такі глобальні проблеми, як, наприклад, нестача води в Азії, але Україні це не загрожує. «Що стосується місця України в світовому аграрному питанні — це третина всього чорнозему», — зауважив викладач ОНУ. Більше того, клімат у нашій країні, за його словами, дозволяє збирати врожаї найрізноманітніших культур, вільно займатися тваринництвом та іншими видами сільськогосподарської діяльності.

Сергій Корлюк впевнений: сільське господарство в Україні сьогодні не розвивається на повну потужність. На його думку, існує кілька причин такого стану речей. По-перше, в Україні досі нема земельного іпотечного банку, який надавав би дешеві кредити на розвиток господарства. У нас банки дають позики під 30%, тоді як у розвинутих країнах — під 1 — 3%. Подекуди видаються навіть нульові кредити, що реально допомагає розвивати аграрну галузь. Нема також у нас реєстру, кадастру землі. За словами ректора, проблема й у тому, що 60% територій — розорані. Є, звісно, поодинокі точки росту в певних напрямках, однак в цілому сільське господарство, на його переконання, потребує кардинальних законодавчих актів. «Те, що в Україні є потенціал — чорноземи, клімат, хороші господарі, — це правда, однак нема у нас їх ефективного використання», — впевнений Сергій Корлюк. Власне, ця думка неодноразово лунала з вуст усіх учасників «круглого столу».

Саме бездарні реформи, за словами В’ячеслава Соколова, «заривають у землю» потенціал України в сільськогосподарській сфері. Та, навіть попри це, зазначив він, наша країна займає провідні позиції в аграрному секторі. Немалу роль тут відіграла і традиція — Україна споконвіку аграрна держава. Щодо перспектив на майбутнє, В’яче­слав Соколов розповів, що Українська академія аграрних наук не так давно розробила і прорахувала достатньо фантастичний, проте реальний проект: упродовж 10 років Україна повинна вийти на рівень виробництва зерна в 70 — 80 мільйонів тонн. Для цього, звісно, потрібна і певна державна політика. Одеська ж область, за його словами, спо­кійно може вийти на 5 мільйонів тонн високоякісного, що важливо, зерна. Більш того, саме наші сорти, запевнив керівник профільного інституту, зараз використовуються як похідні в усьому світі. Є у нас і величезний потенціал стати світовими лідерами у виробництві овочів, вина тощо.

«Україна — реально аграрна країна», — такими словами розпочав свій виступ Дмитро Барвіненко. Він констатував, що в аграрному комплексі сьогодні багато проблем, однак хліб і сало українець матиме завжди. Що ж стосується всього іншого, то, на думку депутата облради, сьогодні важливо припинити завозити фрукти та овочі з-за кордону, адже у нас є можливість вирощувати все це на своїй землі. Дмитро Барвіненко також зазначив, що державні органи мало працюють з науковцями.

Сергій Корлюк, в свою чергу, відповів, що для плідної співпраці важливе бажання обох сторін. «У нас колись був договір з Комінтернівською райдержадміністрацією. Ми співпрацювали, скільки Віталій Громюк був головою РДА. В ті роки Комінтернівський район за­ймав перші місця в області», — розповів він і додав, що бажання спільно працювати повинне виходити від влади. «Ми постійно пишемо плани, однак не маємо змоги їх реалізовувати. Цим повинна за­йматися влада», — підсумував Сергій Корлюк.

Ректор Одеського державного аграрного університету у своєму виступі порушив також важливе питання відсутності виробництва вітчизняної аграрної техніки. «У нас імпортна техніка, обладнання і засоби обробітку ґрунту та посівів», — констатував він. Україна, за словами Сергія Сергійовича, не лише аграрна держава, а й індустріальна. «Без власного виробництва сільськогосподарської техніки ми мінятимемо своє зерно на комбайни, уподібнюючись цим до аборигенів, які на намисто вимінюють врожай», — зазначив ректор.

Михайло Борисов від себе додав, що такі виробничі потужності в Україні колись були. «Де сьогодні тернопільські комбайни? Де харківські трактори?» — запитував він. «Навіть радянські, ростовські, комбайни свого часу на 40 відсотків комплектувалися в Україні», — підтримав колег В’ячеслав Соколов.

Торкнулися в ході «круглого столу» й питання необхідності існування в Україні ринку землі. За словами Михайла Борисова, дуже важливо, щоб він був урегульованим. Експерт зазначив, що в Канаді, США, Франції, Німеччині навіть не кожен громадянин зможе вільно придбати землю. «І, не дай Боже, нам повторити досвід Румунії, де відкрився вільний ринок землі, прийшов інвестор і все скупив. Тепер румуни працюють на полях, виноградниках і в садах, які належать французам і німцям. Сьогодні румунська земля румунам не належить. Може, саме тому вони так зазіхають на Молдову, Бессарабію та Буковину?» — припустив він. Михайло Борисов впевнений, що не можна такий важливий стратегічний продукт, як чорноземи, комусь віддавати.

Всі учасники «круглого столу» погоджуються з тим, що сільське господарство необхідно дотувати. Без серйозної державної підтримки воно з колін не встане. Михайло Борисов підкреслив, що слова чиновників про членство України у СОТ, яке забороняє дотації сільського господарства і виробництва, — це лише відмовки. Інші світові країни — члени СОТ, як-от Франція, Німеччина, Сполучені Штати тощо, вкладають у сільське господарство величезні фінанси.

Підсумовуючи все почуте, можна виписати такий рецепт підйому сільського господарства України: сильна державна підтримка галузі на всіх рівнях; створення державного іпотечного банку, який кредитуватиме максимум під 10%; створення технічної бази, що вирішить не лише питання АПК, а й проблему зайнятості населення; створення реєстру і кадастру землі; врегульо­ваний ринок землі.

Коли цим рецептом зацікавиться влада — невідомо. Зараз перед Україною — два шляхи. Перший варіант — піти слідами Румунії, Латинської Америки тощо, тобто держав, де вся земля зосереджена в руках кількох десятків власників, а селяни працюють на них як наймити. Є й інший варіант розвитку країни — європейський. Для цього треба брати приклад з Німеччини та Франції. В такому випадку у нас буде все, аби стати світовою годівницею. Політики, на жаль, зде­більшого схиляються до першого варіанту, та учасники «круглого столу» висловили сподівання, що врешті-решт і в них прокинеться той селянин, який живе у кожному українцеві.