20 останніх років Цюрупинськ розвивається в незалежній Україні. Як нам відомо, значний розквіт міста припав на часи СРСР. Тож ми вирішили поспілкуватися з підприємцем, який може розповісти і порівняти розвиток Цюрупинська як за часів СРСР, так і часів незалежності.

Наш співрозмовник — приватний підприємець, голова комісії регуляторної політики і підприємства громадської ради при Цюрупинській РДА Валентин Кравченко.

Валентине Григоровичу, розкажіть трішки про своє життя.

Після закінчення інституту мене, якусіх, у радянський час, чоловіків, призвали на службу до армії. Відслуживши, повернувся до Цюрупинська. Працював головним механіком БМУ-5 з 1977- го по 1994-й рік, а останні 3,5 роки — головним інженером. З моєю участю виростав житловий мікрорайон на Житлоселищі, будівлі Цюрупинських загальноосвітніх шкіл № 2, № 4, заводу «Аметист», ХЦПЗ, будівлі CEC — усього я навіть не можу перерахувати.

І ось на сьогодні я, так скажемо, волею долі, або як кажуть «жити треба далі», став приватним підприємцем.

Валентине Григоровичу, як Ви оцінюєте стан міста за часів СРСР і зараз?

Те, що було у радянський час, із сьогоднішнім днем порівняти неможливо. У той час місто було «живе». Було дуже багато вкладено у соціально-культурний розвиток Житлоселища, шефство над яким вів ХЦПЗ. Це по-перше, ну, а по-друге, керівництво міста було дуже відповідальним.

-А як зараз?

Зараз відношення міської влади якось... Я їх не помічаю. Проблема в тому, що на согодні майже немає державних підприємств. Немає тих верстатів, за які народ може стати і заробляти собі на життя. Утворилися малі підприємства, для яких теж не все так легко у цьому житті, але вони виживають і дають засіб для існування іншим людям, які тут працюють.

А скільки людей працює на Вашому підприємстві?

В цілому до 30-ти чоловік: хтось пішов, хтось прийшов. Це тому, що народ зараз теж не дуже бажає працювати, всі хочуть стояти в службі зайнятості й там, нічого не роблячи, отримувати гроші.

Валентине Григоровичу, а як влада Цюрупинська зараз ставиться до підприємців?

Підприємці — це та, вибачте, курка, яка несе золоті яйця. Бо за рахунок наших податків живе вся країна. Ті, хто працює у бюджетній сфері, «сидять» на податках від підприємців. А до нас ставляться так, знаєте, як до людей другого сорту. Ось вже 20 років виповнилось незалежній Україні, 20 років йде знищення практично всього державного, яке або передається у приватну власність, або взагалі помирає. Як йдуть справи в місті, мені не подобається. По- перше, це те, що з приватними підприємцями не радяться. Мені здається, якби керівництво міста організувало «круглий стіл», щоб розповісти про проблеми, можливо, ми щось би й порадили, чимось допомогли. А у нас влаштовують «круглі столи» лише для того, щоб кожного з нас переконати в тому, що, окрім того, що ми сплачуємо податки, ми зобов'язати іще щось зробити, щось з нас взяти. Наприклад, допомога на День міста, на День молоді. Та ніхто ж не проти допомогти, але спочатку треба поспілкуватися з людиною, а потім просити допомоги.

Яка зараз основна проблема у розвитку підприємництва?

Зараз, на жаль, найголовніша проблема, $<ка стоїть перед підприємцями, — це загроза знищення конкурентами, навіть не зважаючи на людей, які працюють на підприємстві. Я вважаю, що якість продукту — головний чинник в його оцінці . Якщо, наприклад, краще беруть херсонський хліб, отже, ми маємо підтягтися зі своїм хлібом до рівня херсонського і т.д. У нас так не виходить. У нас одним «зелене світло» від влади по всіх напрямках, а іншим — проблеми.

Валентине Григоровичу, а як Ви охарактеризуєте сьогоднішню владу і її роботу на благо міста?

У нас непогані депутати. Але чомусь вони якісь... дистильовані. Вогню нема. Іще такого ніколи не було: заходиш у міськвиконком, а тут — жодної таблички: де чий кабінет, хто, де й коли приймає людей?

Так, у місті щось робиться. Але... Невсетакдобре, як повинно бути. У діях влади багато закритості й мало прозорості. А тим більш пояснень тих чи інших дій. Немаконкурентності. Моїм товаришам по бізнесу не зрозуміло, чому пріоритети мають одні й ті ж фірми, а іншим — здатним, й не гірше, виконувати ту саму роботу -дороги нема. Так бути не повинно. До нас із Херсона (чи звідки там іще, із Дрімайлівки?) привозять навіть двірників. Ми вже як колонія Херсона. Нашіжлюди кинуті у безробіття. Херсонці приїжджають до нас заробляти гроші. Податки від заробітної плати перераховуються у бюджет Херсона, а не Цюрупинська. На мою думку, це повинно схвилювати владу, яка — це ж очевидно! — робить щось не те. Пояснення, що наші люди не вміють тримати в руках мітлу, непереконливі.

А яка ситуація з соціальним захистом була в СРСР і яка зараз?

Що стосується соціального захисту... Ну, далеко ходити не треба: у нас яків будь-якому населеному пункті багато безробітних, і їх вже важко, якщо взагалі можливо, залучити до роботи. Вони вже звикли так жити. Певна річ, вони десь заробляють ті 20 чи 200 гривень, але ніде їх не показують. А на офіційну роботу не йдуть.

У радянський час влада весь час боролася за те, щоб люди були зайняті, щоб податки місцевого значення залишалися в місті. Тоді була лише кооперативна і державна форми власності, а людям жилося, у плані соціального захисту, краще. Зараз форми власності розширилися, але влада «обличчям не повернулася». Мені стає образливо, як підприємцю, все ж таки це ми відраховуємо кошти, поповнюємо бюджет, і як вони витрачаються: по-ха- зяйськи чи безгосподарно, я не можу сказати — мені, платнику податків, невідомо.

Зараз, наприклад, готель «Колос» — це край цивілізації, а далі ні дороги, ні порядку. У радянський час вирішення проблеми було зрозуміле. А зараз усе робиться не прозоро. Ніхто ні з ким не спілкується, не радиться. Кілька керівних працівників від влади самі собі все вирішують. Можливо те, що приймає влада, єдино правильно, тільки жтреба й нам, громадянам міста, пояснити, для чого воно, оте, що вони вирішують, потрібно. Ось це й непокоїть найбільше, бо від цього і йдуть проблеми. Не лише наші, підприємців проблеми, а всіх громадян. Я думаю, влада повинна глянути на себе збоку...

Дякую за розмову. Удачі Вам!