У Верховній Раді зареєстровано законопроект №9073 «Про засади державної мовної політики», згіднозяким мови меншостей функціонують нарівні із державною.

Автори законопроекту регіонали Вадим Колесніченко і Сергій Ківапов зазначають: «Мовне законодавство України несистемне, суперечливе й повністю нерегульоване». Саме тому народні депутати пропонують свій варіант улагодження мовного законодавства. У якості регіональних мов автори зазначають російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську, румунську, словацьку і угорську, а також русинську, караїмську та кримчацьку мови.

За висновком авторів, якщо провести паралелі з даними останнього Всеукраїнського перепису 2001 року, то, у разі прийняття законопроекту, російська мова стане регіональною в 13 адміністративно-територіальних одиницях України, ут.ч. на Херсонщині.

Такі твердження викликають прогнозовану реакцію супротивників багатомовності в Україні. Але практика спростовує їх аргументи. Переважна частина південного сходу України — хочеться цього комусь чи ні — була, є і залишиться по суті своїй двомовною. Бо й заселена вона в основному саме таким електоратом. Досить поглянути на наш район, щоб у тому пересвідчитись, і — що характерно — двомовність у нас самих не викликає жодних протестів, а тим більш етнічних сутичок. Все, що інколи у мікромасштабах відбувається у нашому суспільстві, — привнесене ззовні.

Жодні переписи не можуть дати правильної картини розшарування населення як у національному плані, так і в мовному. Те, що, у відповідності із статданими, на території того ж Цюрупинського району проживають в основному етнічні українці, не можна сприймати як істину. Досить поглянути на прізвища, щоб переконатись, що не все так, як комусь би хотілось, а якщо проаналізувати звичаї та обрядність, то й поготів. Але це наша спільна земля. І як політична нація всі ми, звичайно, українці — і ті, хто, образно кажучи, носить вишиванку, й ті, кому ближча косоворотка.

Тому правильно буде сказати, що російська мова, як і українська, — це наша спільна мова. Як для Закарпаття, крім української (й російської теж) — угорська, для Прикарпаття -польська, для Криму, окрім російської та української, — кримськотатарська, караїмська та кримчаць- ка і т.д.

Учім причини невдоволення? Адже використання регіональних мов і мов нацменшин нарівні з державною, згідно з проектом, дозволятиметься у всіх сферах життєдіяльності, за винятком Збройних Сил України та інших військових формувань. За законопроектом, російська, а також інші мови використовуватимуться в органах державної влади усіх рівнів, у сфері адміністративних послуг. У разі прийняття законопроекту реформи прийдуть і у сферу освіти: навчання в Україні відбуватиметься якдержавною, так і іншими мовами, для чого будуть створені окремі класи та групи. В рамках проекту регіональними мовами дозволяється користуватися засобам масової інформації, а також здійснювати дубляж фільмів будь- якою регіональною мовою залежно від попиту.

Не думається, що такий закон ущемив би чиїсь права і спрацював би на розкол України. Скоріше, навпаки.