У першу неділю червня дев'ятий рік поспіль в Україні відзначається День працівників водного господарства. Земля — золото, вода — діамант, а разом вони — життя. Мабуть, не кожен з нас чув, а тим більше — заду­мувався над цим незвичним порівнянням. Такі щедроти подарувала нам природа, і які б стріли не посилали на адресу меліорації, вона відіграла і продовжує відігравати суттєву роль у сільськогосподарському виробни­цтві, особливо у таврійському краї.. Саме зрошення перетворило наші посушливі землі в родючі, здатні забезпечувати по два повноцінних врожаї на рік. Це завдяки дніпровській воді стали можливі 70-центнерні врожаї пшениці і 100-центнерні врожаї зерна кукурудзи.

Валерій Анатолійович ЛЮБЕЦЬКИЙ, старший машиніст насосної станції N931, до такого перетворення причетний безпосередньо.

У загальних рисах професія машиніста насосних станцій відо­ма більшості сільських трудівників. Та й не дивно. Лише у нашому районі працюють двісті шість машиністів, за кількістю вони поступаються тільки механіза­торам. Про престиж даної про­фесії можуть свідчити такі факти: плинність кадрів серед машиністів мінімальна; бажаючих працювати на насосних значно більше, ніж вакантних місць. У значній мірі це й дозволило Новотроїцькому управлінню водного господарства сформувати команду професіо­налів. Випадкових людей серед машиністів насосних станцій не­має, усі — справжні майстри. І хоча дана спеціальність відноситься до категорії робітничих, серед — нинішніх машиністів — тринадцять людей з повною вищою освітою, двадцять дев'ять — з базовою ви­щою, сто шістдесят чотири мають професійно-технічну освіту.

Валерій Анатолійович Любець- кий також свого часу закінчив Но- вокаховський технікум меліорації сільського господарства. Працю­вав майстром дільниці БМУ-130 «Укрводбуду», споруджував дре­нажну систему на території об­ласті. У 1992 році, після ліквідації будівельної організації, перейшов працювати в Новотроїцьке управ­ління зрошувальних систем (саме так тоді називалося управління водного господарства).

Здавалося б, така людина має всі передумови для кар'єрного росту. Адже й вік мав підходящий — ЗО років, і солідний багаж професійних знань, і досвід керівної роботи. Але обрав професію рядо­вого машиніста насосної станції. Працює там вже повних 17 років і стверджує, що жодного разу не пошкодував про свій вибір.

- У нас колектив невеличкий, надзвичайно дружний і згуртова­ний. Окрім мене на насосній пра­цюють Василь Баклажов, Андрій Рижков, Юрій Шкуренко, — роз­повідає Валерій Любецький. — Усі — справжні професіонали своєї справи, кожен — обов'язкова й порядна людина. Остання риса в роботі машиніста насосної стан­ції далеко не другорядна. Адже працюємо по змінах. Недобро­совісний напарник може «підста­вити» увесь колектив. У результаті насосна станція не забезпечить виконання свого основного за­вдання — вчасно і якісно подати воду на поля водокористувачам, що, у свою чергу, може призвести до втрат врожаю.

Люди, мало обізнані з про­фесією машиніста, вважають що там — ледь не курорт: сиди собі в спеціально побудованому бу­диночку чи біля нього на свіжому повітрі та періодично переключай насоси. До речі, в певній мірі саме цим пояснюється велика кількість бажаючих працювати на насосних станціях. Насправді ж обов'язків у машиніста чимало. У цьому переконалися, спостерігаючи за їх роботою. І навіть «фіксували» за допомогою фотоапарату. Що­години будь-якої пори доби треба перевіряти роботу насосних, для чого доводиться спускатися в машинний зал. Кожні чотири го­дини передавати дані про полив диспетчеру в управління водного господарства. Зупинився з якоїсь причини «Фрегат» — необхідно зменшити подачу води, включили в роботу ще одну дощувалку — збільшити. А ще машиніст знімає показання приладів обліку, слідкує за нормальною роботою водо­забору.

- Трапляється, за зміну так набігаєшся — ніг не відчуваєш, — кажуть машиністи.

Щодо будиночків, то споруди­ли їх на територіях насосних не з доброго дива: постійно знаходи­тися в приміщенні, де встановлені насоси, шкідливо для здоров'я: надто високі там рівень шуму та вібрація.

Один раз на місяць на станції проводять планово-профілактичні ремонти. Фронт робіт майстрам- ремонтникам зобов'язані підго­тувати машиністи. Виходять на роботу всі, незалежно від зміни. Роблять дрібні механічні ремонти, чистять обладнання, наводять порядок на території трансформа­торної підстанції та водозабору, роблять генеральне прибирання території насосної станції.

Раніше, до реформування АПК, насосна станція подавала воду на поля одного чи двох крупних гос­подарств, причому — безоплатно. Зараз у однієї насосної може бути більше десятка дрібних водо­користувачів, які не узгоджують між собою поливи, а за подану на поля воду і використану електро­енергію платять з власної кишені. Замовлення на подачу води рані­ше готували гідротехніки з вищою освітою, сьогодні — орендарі, ба­гато з яких не те що гідротехнічної сільськогосподарської освіти не мають.

- Коли кількість поданої води обраховували за кількістю спо­житої електроенергії, траплялися конфлікти з водокористувачами, розповідає Валерій Любецький.

Та після встановлення ультразвукових приладів обліку води всі непорозуміння — в минулому. Лічильники чітко фіксують скільки кубометрів дніпровської води по­дано на поля.

Машиніст насосної станції зобов'язаний виконати всі подані заявки, але при цьому ще має сприяти забезпеченню оптималь­ного режиму роботи насосної стан­ції. А для цього треба вміти спілку­ватися з людьми, бути в певній мірі психологом, дипломатом. Валерію Анатолійовичу це вдається. Всіх своїх водокористувачів він знає не тільки за прізвищем, а й за іменем та по батькові, з усіма підтримує приязні стосунки. До його порад і рекомендацій прислухаються, оскільки не раз переконувалися у слушності та доцільності їх.

Якщо хтось із мешканців району і не був на самій насосній станції, то повз них проїздили більшість з нас. Та ось чи всі звертали увагу на упорядкованість територій? На переважній більшості насосних — порядок будь-якої пори року. Підтримувати його — теж обов'язок машиністів. Тобто, він ще й гос­подарську жилку повинен мати. Територія насосної №31 взагалі у зразковому стані. Тут трудяться справжні господарі.

Кажуть, що людина сама обирає свою долю, власноруч кує своє щастя. Валерій Любецький свій професійний шлях визначив ще юнаком, обравши спеціальність меліоратора. І залишається вірним цьому вибору вже більше тридцяти років. У нього навіть хобі пов'язане з водою, у вільний час любить посидіти з вудкою.- Хоча деяких притаманних рибалкам якостей не має. Зокрема, на запитання яку найбільшу за розміром рибу йому вдалося піймати, чесно відповів, що великі рибини на гачок не попа­далися. А ось «зеленушок» чи «до­ларів», як у нас їх називають — не­величку пласку рибу в формі овалу з надзвичайно смачним м'ясом — у каналі зловити щастило.

Має Валерій Анатолійович впо­рядковане житло, міцну родину, улюблену роботу. Що побажати йому в переддень професійного свята?

Щастя, здоров'я, достатку і благополуччя Вам, шановний. А ще — упіймати таки рекордну за розмірами рибу.