Близько 80 сільських дворів, у яких жили більше трьохсот мешканців. Дві впорядковані вулиці, клуб, магазин, ФАП з постійним медичним працівником, початкова школа, база мехзагону, тваринницька ферма, де вистачало роботи усім бажаючим — такою була Перемога у 80-90 роки минулого століття.

36 дворів і не більше вісімдесяти постійних мешканців, більшість з яких — пенсіонери. На місці половини житлових будинків, ферми та більшості перелічених об'єктів соціальної сфери — розвалля. Молодих сімей — п'ять, дітей дошкільного та шкільного віку — одинадцять. Молодь, як,правило, в селі не залишається — такою є Перемога нині — мале віддалене село з невизначеною долею.

Мешканці Перемоги Олексій Володимирович ШЕВЧУК і Олександр Петрович ЗОРЯ вантажать мінеральні добрива.

З РАНКУ ДО НОЧІ В КЛОПОТАХ

Це звичний режим жит­тя більшості селян, навіть якщо вони і не мають по­стійної роботи на виробни­цтві. А тим більше — у мало­му селі. Ось як проводять ці теплі весняні дні більшість мешканців Перемоги: вста­ють удосвіта, щоб подоїти корів та вигнати на пасо­вище, доглянути іншу до­машню живність. Здають молоко заготівельнику пе­реробного підприємства, готують сніданок, збирають дітей до школи чи дитсадка. Прибирають у хаті, готують обід, інші домашні справи (яким, здається, кінця-краю не буває) порають.

- Особливо багато кло­потів з курчатами, каченята­ми та гусенятами, які вима­гають уваги не менше, ніж малі діти: годувати і напува­ти. їх треба п'ять-шість ра­зів на день, регулярно під­стилку міняти, виносити на свіже повітря, — ділиться К. О. Горбаченко. — Доки ви­ростиш птицю, добряче на­бігаєшся біля неї. Але в селі так споконвіку ведеться. У нас універсамів, де без про­блем можна придбати м'ясо та яйця, немає. Та й статки у селян не ті, щоб усі про­дукти купувати...

О дванадцятій зустріча­ють худобу з пасовища, по­ять, доять, щоб за годину- півтори знову вигнати на пашу. І підтюпцем — на при­садибну ділянку. Часті дощі звільнили від необхідності постійно тягати по городу поливні шланги, натомість бур'яни ростуть — не вгле­діти. Хочеш, щоб городина рясно вродила, — щодня бе­рись за сапку.

- Одне і те ж — зранку до ночі. Крутишся, мов білка в колесі, ввечері вже ніг- рук не відчуваєш. Який там телевізор?! Кілька хвилин подивишся — й повіки самі злипаються, — розповіда­ють жінки. — А вранці все по старому колу: дім, сад, город...

У малому селі до звичних проблем ще й специфічні додаються.».Щоб з дитиною до лікаря потрапити, відда­ти взуття чи одяг у ремонт, купити щось потрібне для сім'ї, треба їхати у рай­центр. А це, щонайменше, — на півдня залишити до­мівку. Без допомоги сусідів чи друзів ніяк не обійтися, комусь же треба приглянути за живністю.

У певній мірі ця обстави­на й зумовлює стиль життя мешканців малих населених пунктів. Усі — як велика ро­дина: живуть відкрито, допомагають один одному. Ось один із прикладів: п'ять місцевих мешканців — В. М. Кукевич, Л. М. Савохін, В. С. Мотявін, О. В. Шевчук, С. В. Бусєв — мають власні автомобілі. Жодного разу ніхто з них не відмовив од­носельцям у допомозі, коли виникала нагальна потре­ба у поїздці в райцентр чи у Зелене. У малого села спільні і радість, і горе.

ПЕНСІЯ, КОРОВИ, ГОРОД

Саме з цих сталих скла­дових формуються сімейні бюджети багатьох мешкан­ців малих сіл. Перемога в цьому плані — не виняток. Заклик прем'єр-міністра України Миколи Азарова усім братися за лопати, щоб самотужки забезпечити себе городиною, для меш­канців Перемоги припізнив­ся щонайменше на десять років. Не з доброго дива з ранку до ночі товчуться се­ляни на особистому підсо­бному господарстві — без нього важко вижити.

- Так доля розпорядила­ся, що на старість залиши­лася сама, — розповідає О. Д. Сапронова. — Отримую пенсію в розмірі 900 гри­вень на місяць. У порівнянні з доперебудовним рівнем — сума астрономічна, з ниніш­німи цінами — непроживна. Щоб зібрати кошти на при­дбання вугілля, яке нині ко­штує 1600 гривень за тонну, доводиться заощаджувати на всьому, в основному — на купівлі продуктів. Одяг і взут­тя й так купую дуже рідко і лише за нагальної потреби, хатні речі також. Звикла об­ходитися тим, що раніше надбала. Худобу тримати мені вже не під силу, роки даються узнаки. Але «роз­коші» відмовитися від горо­ду дозволити собі не можу. Якщо ще й овочі доведеться купувати (а картопля нині по 6-7 гривень за кілограм!) — точно зимуватиму в холод­ній хаті.

На продаж місцеві меш­канці городину не вирощу­ють, але свої сім'ї овочами забезпечують повністю. Запасають на зиму не лише картоплю, буряк, капусту, моркву та цибулю, а й усі­лякі соління, салати — «за­катки».

Для селян, які не мають постійної роботи, корова годувальниця сім'ї у пря­мому і переносному сенсі. Нині у селі, за тверджен­ням місцевих мешканців, 33 голови корів та тільних телиць. Частина молока іде на харчування сім'ї, части­ну здають на молокозавод. У залежності від кількості худоби в особистому підсо­бному господарстві та її фі­зіологічного стану, власни­ки щомісяця отримують від переробного підприємства оплату за молоко в розмі­рі від 600 до 3000 гривень. Для декого «молочні» гроші основний дохід сім'ї.

ТОЧКУ ЗОРУ ВИЗНАЧАЄ ВІК

Малу батьківщину, як батьків, не обирають, їх просто треба любити. Мешканці Перемоги люб­лять своє село. Люди літні (а таких у селі переважна більшість) все ще плекають надію, що Перемогу вдасть­ся відродити, буде вона такою ж багатолюдною, упорядкованою, як до ре­формування АПК. їх можна зрозуміти. Період розквіту села припав на кращі роки їх життя. Хто не мріє їх повернути?

- На вулиці Новій, де ми зараз мешкаємо, залиши­лося 10 дворів. Від інших будинків — самі розвалля. Хто помер, хто виїхав... Бажаючих придбати в селі житло, навіть задешево, не знаходиться. Продають бу­динки під розбирання на бу­дівельні матеріали. Вийдеш на вулицю — сумно і боля­че. Там пустка, там пуст­ка... А ми ж пам'ятаємо її багатолюдною, упоряд­кованою, — розповідає Наталя Григорівна Павлова. — Молоді в Перемозі не хочуть залишатися, їх можна зрозуміти. А ми, люди літні, тисячами невидимих ниток пов'язані зі своєю малень­кою батьківщиною. Нас, як старі дерева, вже не пере­садити.

Молоді — більш прагма­тичні, у відродження свого села не вірять. їх більше влаштовує варіант пересе­лення в сусіднє Зелене. Там школа, дитсадок, будинок культури, магазини, біль­шість виробничих підрозді­лів базового господарства. Більше шансів знайти по­стійну роботу, легше ви­рішувати побутові питання. А головне — не доведеться дітей щодня відправляти в сусіднє село.

Для мешканців Перемоги це болюче питання. За сло­вами батьків, шкільний ав­тобус забирає школярів з села о 7 годині 10 хви­лин, шлях до школи — хви­лин п'ятнадцять. А уроки розпочинаються о пів на дев'яту, тобто майже годи­ну дітям доводиться чекати. Додому дітвора поверта­ється близько 15-ої години. Трапляється, батькам пере­дзвонюють і попереджають: «Сьогодні самі приїздіть за­бирати дітей, автобуса не буде». Буває, привозять ді­тей з школи о 17-ій.

- Щоб дитину відправи­ти в школу, її доводиться піднімати з ліжка о шостій ранку. Таке раннє вставан­ня не на користь, особливо для молодших школярів, — вважає О. В. Шевчук, мати двох дітей. — Раніше учнів возили до школи транспор­том базового господар­ства о 8 годині, це і нас, і дітей більше влаштовува­ло. Заборонили, виділили шкільний автобус — один на дві сільради. І тільки про­блем додали. Словом, хоті­ли — як краще...

Не бачать перспекти­ви розвитку Перемоги ке­рівництво ТОВ «Дружба» та Зеленівської сільради. Скоріш за все, вони спри­ятимуть переселенню міс­цевих мешканців у Зелене. Тим більше, будинки пері­одично вивільняються (літні люди ідуть з життя, хтось виїздить у місто). Продають будинки недорого: від 5 до 15 тисяч гривень. Зелене — також сільська глибинка, до райцентру ЗО кілометрів, тому бажаючих придбати тут житло небагато.

Утім, літнім людям, які вирішили доживати віку у Перемозі, хвилюватися не варто. Керівники запевни­ли: без уваги і турботи їх не залишать.

КОМУ «БОЛИТЬ» МАЛЕ СЕЛО?

Перемога — далеко не єдине мале село в районі, в масштабі України таких сіл — не менше тисячі. До розряду безперспективних більшість малих населених пунктів пе­рейшли після реформування АПК. Ферми та тваринницькі комплекси ліквідували, се­ляни, втративши постійну роботу й сталі заробітки, по­чали масово залишати свої маленькі батьківщини.

Хоча з того часу минуло чимало років, на державно­му рівні все ще не визна­чилися що робити з такими селами. У кращому разі тур­боту про них взяли на себе крупні сільгосппідприємства, реорганізовані чи новоутво­рені. Тож можна вважати, що мешканцям Перемоги ще пощастило.

- Нам дійсно гріх об­ражатися на своє базове господарство, — розпові­дають трудівники польової бригади, які саме працю­вали а складі мінеральних добрив. — Керівництво то­вариства робить усе, щоб полегшити наше життя. Водопостачанням у селі опі­кується ТОВ «Дружба», ви­никне проблема із електро­постачанням — теж нерідко саме господарство виручає. За оренду земельних наділів розраховуються вчасно і в повному обсязі. Зерно вида­ють, корівок наших сіном за­безпечують, соломою. Біда в когось трапиться — знову ж таки до контори біжимо. Допомагають і грошима, і транспортом.

-А ще на свята кожен отримує презент від керів­ництва господарства. Нас, жінок, особливо розчулили подарунки до 8-го Березня, дітей — до свята Святого Миколая, — доповнює колег Г. В. Зоря.

Зважаючи на те, що у Перемозі значний відсоток селян не має постійної ро­боти, керівництво «Дружби» на базі цього села сформу­вало .юльову бригаду, тут розмістило один із складів. Трудівників господарства та їхніх дітей, які відвідують дитячий садок, товариство возить у Зелене за влас­ний кошт. Спеціальна бри­гада, яка охороняє головні об'єкти та поля господар­ства від крадіїв, у нічний час патрулює села. За це меш­канці Перемоги особливо вдячні керівництву, бо з по­чатком таких патрулювань у селі практично припинилися крадіжки живності.

На запитання кореспон­дента, що, на їх думку, могло б зробити господарство, аби припинити міграцію молоді з Перемоги, селяни спочатку запропонували ви­рощувати городину на полях поблизу села. Це вирішило б проблему працевлашту­вання, особливо для жінок. Але, подискутувавши, ді­йшли згоди: для мешкан­ців села город не став би панацеєю, а господарству проблем би додалося. Адже у гарячий сезон прополю­вання та збирання врожаю чимало односельців відда­ють перевагу роботі саме на полях «чужих» орендарів. Причина банальна: ті спла­чують заробітну плату що­дня, а господарство — раз на місяць.

Є в районі таке село — Перемога. Та чи за­лишиться воно на мапі через 10-15 років?