У всіх без винятку населених пунктах Високопільського району тішать людське око посіви озимини. Це — плід багатомісячної сумлінної праці хліборобів, котрі за будь-яких обставин та погодних умов не зраджують своїй професії, дбаючи про високі врожаї. Вра­ження від побаченого та почутого на місцях доповнило спілкування з начальником управ­ління агропромислового розвитку Високо- пільської райдержадміністрації Миколою ЖОВТОБРЮХОМ.

Миколо Миколайовичу, гадаю, не помилюся, коли висловлю припущення: що якщо не завадить негода, цьогорічний врожай буде кращим за торішній?

Озимий клин у районі чи­маленький — понад 20 тисяч гектарів, левову частку займає озима пшениця — 17,2 тис. га, а далі йдуть озимі ячмінь та ріпак. Найбільші площі під ранні зернові відвели в СТОВ «Дніпрянка» (директор Валерій Бетер), асоціації фермерських господарств «Ольвія» (Євген Безверхній), у ПСП «Високо- пільське» (Катерина Лупєєва), об'єднанні фермерських гос­подарств «Тетяна» (Станіслав Пристемський). Нашими гос­подарниками зроблено чима­ло, щоб ні один гектар посівів не залишився не підживленим аміачною селітрою, не забули йпро боротьбу з різноманітни­ми шкідниками. Арифметичні підрахунки показали, що за тонну селітри селянам з їхніх невеличких прибутків довело­ся заплатити по 3,3 тис. гри­вень. Підживлення гектара нам обійшлося в середньому по 330—350 грн. На щастя, над селянами змилостивилася доля: всі посіви збереглися в доброму та задовільному стані! І травневі дощі не обі­йшли хлібні масиви. Якщо не буде природних катаклізмів, очікуємо валовий збір ранніх зернових до 78,1 тис. тонн, аз гектара — 27,6 центнера. Та, як мовиться, курчат рахуватиме­мо восени...

На чому грунтуються Ваші оптимістичні прогно­зи?

У першу чергу на сумлінній праці та професіо­налізмі механізатора, сівача, агрономічної і технічної служб та керівника сільгосппідприєм­ства. Минулої осені ми розши­рили посівні площі під ранні зернові майже до 4 тис. гек­тарів. А чи не найголовніший чинник — дбаємо про підви­щення культури землеробства, не економимо, коли йдеться про дотримання технології ви­рощування злаків тощо. Висо- копільським хліборобам дово­диться працювати в набагато складніших умовах, ніж там, де є зрошення. Але багаторічний досвід допомагає нам плекати повнозерний колос в умовах богари!

Як йде підгртовка до збирання врожаю?

Щонайперше відремон­тована зернозбиральна техні­ка. Та й технічний сервіс, на випадок поломки комбайна в полі, обіцяє бути на рівні. Ме­ханізаторам довелося попра­цювати в поті чола, аби поста­вити всю сільськогосподар­ську техніку на лінійку готов­ності. Зрозуміло, що в госпо­дарників не завжди вистачало коштів на запчастини та паль­не, але наш мудрий селянин завжди знаходить вихід зі складних ситуацій. Недешево обійшлася селянам і весняна сівба. За літр солярки їм дове­лося викласти по 8,5—9 грн. Але якщо чекати з моря пого­ди, то доля врожаю може опи­нитися під великою загрозою. В нашому районі лише одне (!) господарство — СТОВ «Нива» — навесні взяло банківський кредит на суму 400 тис. гри­вень, а решта змогла обійтися. Ми не можемо й не хочемо сплачувати драконівські про­центи та ризикувати долями людей! А запчастини купуємо втридорога або виготовляємо самі. Майстровиті руки є в кож­ному нашому селі.

Попросив би Вас «зі своєї дзвіниці» прокоменту­вати таку важливу проблему, як високі теперішні ЦІНИ на хліб у магазинах та на ринках.

— Хочу нагадати, що чверть століття тому жовтогаряча хлібина — плід тяжкої праці се­лянина — на жаль, не скрізь була в пошані. Варто було лише завітати до їдалень та кімнат студентських гурто­житків, ресторанів, кафе та їдалень, обійти звалища сміття, аби переконатися в цьому. Це не робило нікому честі. А за роки незалежності в нашій державі не лише зросла шана до насущного хліба, а й ціна на нього. А щодо те­перішніх цін на хлібобулочні вироби, то вони викликають у багатьох людей двояку оцінку. Якби на закупівлі зерна у сільгоспвиробників і торгівлі хлібом непомірно не набивали свої кишені посередники та підприємці, сьогодні б хлібина вагою 600 грамів не коштува­ла 3,50 і більше гривні! А так маємо, що маємо! Від прода­жу вирощеного врожаю селя­ни не отримують надприбутків. З кожним роком на вирощен­ня хліба вони витрачають все більше коштів! За хліб дово­диться платити занадто висо­ку ціну! А якою вона буде на цьогорічних жнивах, чекати за­лишилося вже недовго. Прик­ро, що формуватимуть її, не спитавши хлібороба.

НАША ДОВІДКА. Три роки тому на малій батьківщині знат­ного хлібороба Олександра Гіталова (1915—1994 рр.) — у Новоукраїнці — відкрився Музей хліба. Серед його найдав­ніших експонатів — сито для кукурудзи, датоване кінцем XIX і початком XX століть. У цьому музеї особливе місце відведено сучасній випічці місцевих майстрів.