Омріяне поколіннями українців щастя мати власну землю обертається на безправ'я

Серце образою обкипає, тяжкою кривдою...

І що б там не казали, що наше «соціалістичне» минуле — суцільна несправедливість, не вірте! Мали ро­боту, зарплату і надію на краще.

Від колишнього радгоспу «Чаплинський» залишилися хіба що спога­ди: мали отари і череди, тисячі гек­тарів землі... Де все це? Розтягли, розпродали, поділили...

Залишилося найбільш цінне багат­ство — земля. Стільки землі, що по­глядом не осягнути!

Про те «щастя-багатство» — спов­нений гіркоти лист 32 мешканців Хре­стівки до редакції «Нового дня». Лист- відчай (стиль збережено): «Нещодав­но у нашому селі відновлене кріпос­не право! Новим рабовласницьким поміщиком став депутат обласної ради Федоренко Андрій Васильович, що є директором ТОВ «Славута-Юг» (і зовсім не мешканець нашого села). Для селян депутат — це обранець на­родної маси, який повинен дотриму­ватися законів України, допомагати людям у спірних питаннях, бути взірцем і справжнім господарем, а не хазяїном-багатієм».

Тут хрестівці, як той казав, пере­гнули палицю, проповідують ідеалізм. Хіба у тій же Верховній Раді є хоч один бідняк? Отож-то! І обласна рада — не виняток, хоч рівень заможності «за­хисників народу» тут дещо скромні­ший.

Чим же провинився перед групою хрестівців числом 32 «рабовласниць­кий поміщик» Андрій Федоренко, і хто він взагалі такий?

З автобіографії, що знаходиться у секретаріаті Херсонської обласної ради:

«Я, Федоренко Андрій Васильо­вич, народився 5 липня 1961 року в родині службовців. 31968 до 1978 ро­ку навчався у Київській ЗОНІ № 89, де й одержав атестат про середню осві­ту. В1978 році вступив на навчання до Київського політехнічного інституту, який закінчив 1984 року, одержавши диплом інженера хіміка-технолога неорганічних речовин. З липня 1984-го до липня 1985-го працював в Академії наук України в СКТБ інжене­ром за фахом. 31985 до 1986 р. — на Київському заводі лаків і фарб майст­ром зміни. У 1986-1992 — на Київ­ському заводі хімікатів майстром зміни цеху № 16. З 1994 до 1998 р. працював у комерційній фірмі «Агро- ком» директором. З 2005 року пра­цюю на посаді директора ТОВ «Славута-Юг» по теперішній час».

Ось така коротка біографія дирек­тора агроформування, якого доля і бізнес закинули у далекі від столич­ного Хрещатика таврійські степи.

У травні 2006-го за обопільною згодою уклали власники паїв із ново­прибулим директором ТОВ, хіміком- технологом за освітою Федоренком А. В. договори оренди. Розмір оренд­ної плати — як у всіх: 1,5 відсотка від вартості земельної частки-паю, у гро­шовому виразі — 1100 гривень на рік.

«Чухали» землевласники потилиці, але «бомаги» підписували, боті відсот­ки не директор «Славути-Юга» приду­мав, а вони самим Законом України «Про оренду» встановлені. Правда, у 2002-му сам Президент потурбувався про соціальне становище ввіреного йому селянства і збільшив орендну плату вдвічі. Але що з того? Правники, які сумлінно відстоюють інтереси орендарів-капіталістів, визначили, що президентська «бомага» має «реко­мендаційний характер». Простіше ка­жучи: «Хочу — дам півтора відсотка, хочу — три і навіть більше».

Земельні реформи в одних місцях «зійшли» бур'янами, в інших — бідністю і закріпаченням селян...

Особливих претензій до орендних стосунків жодна зі сторін одна одній не пред'являла. Фірмачі, який би рік не видався, справно і вчасно платили відсотки і при цьому не забували про соціальну сферу, про те, що селяни тримають корів, а коровам потрібне сіно...

Корова без «благодійницького» сіна — ще куди не йшло. Але ж орен­дна плата, отих півтора відсотка...

І тут орендодавці вирішили зазир­нути у договори про оренду. А в тих договорах чорним по білому прописа­но (цитую рішення Чаплинського ра­йонного суду): «Розмір орендної пла­ти переглядається раз у три роки у разі: зміни умов господарювання, пе­редбаченого договором; зміни розмірів земельного податку, підви­щення цін, тарифів, утому числі внас­лідок інфляції...».

Скажіть, будь ласка, чи обійшло те злощасне підвищення і цін, і тарифів, така клята інфляція окремо взяту Хрестівку? Отож-бо!

«Чого ж у нас не так, як у людей?» — запитують хрестівці.

А одна із моїх співрозмовниць і конкретний приклад наводить:

— Взяти ту ж Хлібодарівку. У людей підписані договори на оренду землі з ТОВ «Сіна», яке очолює Анатолій Назар- чук. Більш як на 5 років у Хлібодарівці договори не укладають, але щороку пе­реглядають орендну плату. Зразу після жнив — розрахунок. Врожаї культур, які вони вирощують, дають своїм орендо­давцям своєчасно і за цінами, нижчими від ринкових. Чому? Бо Назарчук людей поважає, а Федоренко — зневажає.

«Чому?» — запитую.

Відповідають: «Одним людям за оренду земельних паїв на руки видає по 1700 гривень, а нам — 930...».

«Так, може, у вас земля гірша?»

«Е ні! Земля така ж, тільки депутат обласної ради від правлячої Партії регіонів Федоренко свої порядки при­думав. Хочете мати 1700? Матимете. Тоді, дорогенькі, переукладайте дого­вори оренди до 2026 року. Не хоче­те? Тоді як знаєте...».

«Просили сільського голову зібра­ти збори для вирішення спірного питання, підключили райсільгосп- управління. Але Федоренко А. В. на збори не з'явився, а прислав свого партнера по бізнесу. Знову ніякого компромісу не досягли. Землевпоряд­ник сільради Валентина Анатоліївна Найдьонова—людина досвідчена, але й вона зайняла позицію невтручання.

Обставини і образа змусили се­лян звернутися до суду. І Чап- линський районний суд 16 лютого 2011 року зокрема вирішив: «Зобо­в'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Славута-Юг» підвищити щорічну орендну плату... (йде перелік 32 прізвищ орендо­давців) за оренду земельних діля­нок згідно з договорами оренди від 04 травня 2006 року, встановивши її у розмірі трьох відсотків визначе­ної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки».

Із цим рішенням Федоренко А. В., звісно, не погодився і звернувся з ка­саційною заявою до Апеляційного суду Херсонської області. І тепер се­ляни змушені їздити у Херсон. Ви­тратно і морально, і матеріально, але готові стояти до кінця, бо за них вбо­лівають сотні ошуканих таких же орен­додавців, які вже підписали договір до 2026 року і вже нічого не можуть змінити.

Запам'яталися слова, почуті після гірких сповідей: «Невже ми другосортні люди, що депутат-регіонал Федоренко так поводиться? Солому спалить, а нам не дасть, капусту переоре, аби люди не підібрали. Роботи у нього для нас немає... Зробив рабами! Хай не осипає нас золотом, хай багатіє, але ж навіщо над нами так знущатися?».

...І настали для мальовничої і пра­целюбної Хрестівки, поділеної на своїх і чужих, «судні дні». Коли вони закінчаться — ніхто не знає.

«Ні я, ні мої рідні засудженими та під слідством не були», — це слова з автобіографії Федоренка А. В. Дай Бог, як мовиться, щоб цього ніколи не сталося. Але як же бути з головним судом — людським?