24 серпня 1991 року відбулась подія, яка пройшла майже непоміче­ною. Та це й зрозуміло: політичне життя нині наскільки насичене, що за всім важко встежити. Але подія варта того, щоб на неї глянути пильніше й оцінити належніше. Мова про прого­лошення незалежності України, яке відбулось саме 24 серпня 1991 року.

Не так давно ми відсвяткували річницю прийняття Декларації про державний суверенітет. Відсвяткува­ли, як нині прийнято, скромно, без гучних лозунгів і багатообіцяючих га­сел. Та, звичайно ж, не тільки в тому причина, що нині не прийнято вдава­тись до помпезнихторжеств, а втому, що наш річний суверенітет — по суті фікція. Суверенні ми були хіба що в справі купонізації. А злидні, як і по всьому Союзу, «Від Москви до самих, до околиць». Ніскільки не позна­чилась у позитивному плані наша су­веренність на політичному житті. Московські партциркуляри справно діяли в республіці, оскільки правляча партія, як і 70 з лишком літ, залиша­лась «бойовим загоном КПРС».

«Чим цей «загін» відзначився в ос­танні дні (19—21 серпня), відомо. Обнародування документів попереду, алейта дещиця, що маємо зараз, не­спростовно підтверджує: верхівка партії прямо причетна до державно­го перевороту. При тому верхівка не лише найвищого рангу, а й низових її ланок. Оте послання секретаріату Херсонського обкому Компартії Ук­раїни, що ми передрукували у мину­лому номері,—що може бути пере­конливішим підтвердженням причет­ності до хунти?

Таким чином, суверенітету, який урочисто був проголошений народ­ними депутатами України, не відбу­лось. І от новий акт — постанова про незалежність. Здавалось би, він не ув'язується з проведеним у бе­резні нинішнього року Всесоюзним референдумом та Республі­канським опитуванням населення. Як ми пам'ятаємо, порядку 80 про­центів наших співгромадян висло­вились за те, щоб Україна була в Союзі. А тепер незалежність? Та ми пам'ятаємо й те, що на час рефе­рендуму і опитування Союз був не той. Він, в особі Верховної Ради СРСР і Президента країни, ніяк не допускав думки про вихід із Союзу прибалтійських республік, які пер­шими заявили про свою не­залежність. А от тепер це виріши­лось буквально за кілька годин. Отож, історичний акт проголошен­ня незалежності України—логічне продовження політичної пе­ребудови України.

Але, як засвідчує стан справ, якщо на наш суверенітет у Москві дивились крізь пальці, добре розуміючи, що це несерйозно, то слово «незалежність» викликало роздратування. Ось що заявив прес-секретар Президента РРФСР П. Вощанов: «Уряді республік про­голошена державна незалежність, заявлено про вихід із Союзу РСР. Російська Федерація не ставить під сумнів конституційне право кожної держави і народу на самовизначен­ня. Однак існує проблема кордонів, нерегульованість якої можлива і до- пустима тільки при наявності закріплених відповідним догово­ром союзницьких відносин. У випадку їх припи­нення, РРФСР залишає за со­бою право по­ставити питання про перегляд кордонів. Ска­зане відносить­ся до всіх суміж­них республік, за винятком прибалтійсь­ких».

З огляду на цю заяву, стабі­лізації не дода­лось. Скоріше, навпаки. Взаємоза­лежність паливно-енергетичного комплексу, транспортного господарства дають можливість політичний тиск підкріпити економ­ічним. Далі — загострення міждер­жавних стосунків на міжнаціо­нальному грунті (під приводом «за­хисту інтересів меншинств», як це вже було продемонстровано, хоча в Ук­раїні ніяких підстав для такого «за­хисту» нема), дестабілізація суспіль­ства у все більших масштабах. Таким чином, хочемо ми цього чи ні — под­ібний підхід до проблеми укладення Союзного договору переходить у площину реакційності. Єдиний вихід, який тут проглядається, — зміцнення уже налагоджених економічних зв'язків.

Тепер, як висловився М.Горба­чов, видно, хто є хто. Думається, що й в Україні декому бачаться «исконно русские земли», серед яких перш за все Донбас, Харківщина. Кривий Ріг, правда, далекувато. Шкода... Міцні обійми «старшого брата» (щоправда, якщо бути історично точним, то молодшого, оскільки , Московське князівство виросло з Київської Русі), який на словах дуже щедрий, чого не скажеш про діла. І це при всьому тому, що Україна не відмовилась підписувати Союзний договір. Верховна Рада і уряд республіки наполягають лише на тому, щоб цей договір не узурпував владу, як це було досьогодні, а був договором рівних партнерів, щоб не було «старших» і «менших братів».

Таким чином, шлях до не­залежності Української держави непростий. Зроблено лише перший, але впевнений крок. Хотілось би, щоб цієї впевненості нашій Вер­ховній Раді вистачило надовго, щоб вона діяла рішуче, щоб не озиралась на всі боки, як це було під час зако­лоту. Наше суспільство зрушило з місця, і процес цей необоротний. А що він прогресивний, утому сумніву немає.

* Ці нотатки написані 27 серпня. Як зауважив на прес-конференції віце-президент Росії О.Руцькой.що відбулась у ніч з 28 на 29 серпня, офіційних заяв по перегляду кор­донів від керівництва РРФСР не було проголошено.

«Шляхом Леніна»,

N9 86, за 31 серпня 1991 р.