За статистикою в Україні щороку народжується до півтисячі дітей з синдромом Дауна. Більшість з них можуть стати повноцінними членами суспільства за наявності необхідної психолого-педагогічної та медичної підтримки, адже в світі вже давно існує відпрацьована модель супро­воду таких дітей та їх сімей. У нашій державі підтримка та професійна допомога людям із синдромом Дау­на відсутня. Це призводить до відмов від таких малюків у пологових будин­ках. Але що чекає на батьків, котрі виховують таку дитину? Адже про­блемам їхньої соціальної адаптації практично ніхто не приділяє уваги. Через це майбутнє навіть здібних до навчання та творчості малят назав­жди перекреслене специфічним діагнозом. Іх.оминають дошкільні та шкільні заклади, вказуючи на те, що таким дітлахам не місце в звичайних дитячих колективах. Тож максимум, на що вони можуть розраховувати, це інтернати та реабілітаційні цент­ри. Тим часом втрачається дорого­цінний час, що згодом остаточно по­ставить хрест на адаптації дитини до суспільства. Допомагати власним дітям узялися їхні ж батьки, котрі прагнуть стукати в усі двері, аби їх почули й допомогли. Розповісти не стільки про біди, скільки про успіхи своїх дітей, чим привернути до них увагу громадськості, державних та освітніх установ, вирішили під час прес-конференції члени Все­української благодійної організації «Даун-Синдром», яка нещодавно запрацювала й на Херсонщині. На захід до журналістів мами прийшли разом зі своїми чадами: найменші бавилися в залі прес-кпубу, старші терпляче чекали під дверима.

Під час прес-конференції йшло­ся про особливості здобуття таки­ми дітьми дошкільної та шкільної освіти, про функціонування спеціа­лізованих закладів для навчання та соціальної адаптації дітей з синд­ромом Дауна у Херсоні. Кажуть, що народження такої дитини — Богом дане випробування. Втім, для їхніх батьків серйозною проблемою є не стільки виростити таку дитину, скільки прилаштувати її до повноці­нного життя. «Наші діти не агре­сивні, дуже здібні, якщо з ними си­стемно займатися, — переконує мама Надія Дандіна, яка є регіо­нальним представником ВБО «Даун- Синдром». — Вони, так само, як інші, мають право на освіту, але для цього необхідні спеціальні методи­ки. У школах і садочках не знають, як ефективно навчити дітей із синд­ромом Дауна гобЪрити і читати, хоча в усьому світі існують спецпрогра- ми. Важливо починати індивідуаль­ну роботу з такими дітьми з перших днів життя, задовго до того, як їхні однолітки сядуть за буквар. Тільки тоді діти зможуть ефективно навча­тися, здобувати професію, а в май­бутньому і працювати. Не можна їх відокремлювати, дискримінувати, пригнічувати їхню гідність».

Повністю згодна з цим і голова правління Херсонської міської гро­мадської організації матерів дітей- інвалідів «Серце матері» Валенти­на Бондар, яка на власному гіркому досвіді переконала­ся, як важко пробивати стіну байдужості і неро­зуміння проблем дітей з особливими'потреба- ми. Її громадська орга­нізація мріє створити на базі одного з кор­пусів міської школи № 33, що по вул. Коль­цова, спеціалізовані класи та дошкільні гру­пи для навчання дітей за інклюзивними про­грамами. Щоправда, на відновлення роботи корпусу потрібні коло­сальні кошти, адже зараз при­міщення стоїть без вікон та дверей, тож наблизити омріяне відкриття закладу можна, лише об'єднавши зусилля небайдужих однодумців.

Поділяє стурбованість батьків і на­чальник дошкільного відділу управ­ління освіти міськвиконкому Людми­ла Коврига. Втім, вона як фахівець цілком переконана, що такі діти по­требують значно більшої уваги вихо­вателів і вчителів, тому при звичній наповнюваності груп та класів їм просто не зможуть приділити належної ува­ги і турботи. Для занять з ними необ­хідне залучення додаткових спе­ціалістів: логопедів, психологів, со­ціальних педагогів тощо. Тож узгоди­ти всі аспекти перебування таких дітей в колективах можна лише на міністерському рівні.

Певний досвід у вихованні та освіті дітей з особливими потреба­ми вже мають вчителі загально­освітніх шкіл. Своїми міркуваннями з цього приводу поділилися вчителі Херсонської ЗОШ № 4 Лариса Золотаревська та Ольга Гришаєва, які вчать дітей, хворих на ДЦП. Слід визнати: щоб працювати з дітьми- інвалідами, в звичайних школах бракує спеціально підготовлених педагогів. Це повинні бути викладачі з відповідними корекційними навичками, вони мають володіти спеціальною методикою викладан­ня. Зрештою, ключову роль тут відіграє і людський фактор: вчитель має бути ще й духовно позитивно налаштований, максимально доб­розичливий та терплячий до таких діток. Адже їм потрібно приділити набагато більше уваги та піклуван­ня, ніж іншим. Втім, як переконали­ся і вчителі, і батьки дітей, є в тако­му змішаному типі класів і позитив. Звичайні школярі вчаться бути не­байдужими, турботливими і уважни­ми до своїх однолітків. Вони в усьо­му їм допомагають, навіть підводять до дошки чи піднімають сходами. Багато, звичайно ж, залежить і від зацікавленості батьків хворих дітей в їх освіті та адаптації серед ровес­ників. Адже, за словами педагогів, деякі з таких учнів не лише не відста­ють від однокласників за рівнем знань та інтелектом, а й значно ви­переджають їх, є відмінниками. Вони пишаються такими дітьми.

Наразі активісти ВБО, «Даун- Синдром» по всіх регіонах активно зайнялися пошуком коштів для створення програм з навчання своїх дітей, розробки курсу ціле­спрямованих, поетапних занять з розвитку мови, пам'яті, читання і рахування. Використання програ­ми дозволить таким дітям відвіду­вати дитсадок, навчатися в школі, стати повноправними членами сус­пільства. Активність у благо­дійницькій акції, яка триватиме до 1 липня, проявляють насамперед батьки таких дітей. Втім, як з'ясу­валося, в Херсоні їх уже підтрима­ло чимало небайдужих людей, які поповнюють скриньки для пожертв, встановлені у вузах, бібліотеках, магазинах, інших закладах «Твоя монетка — для мене майбутнє» — девіз проекту «Срібна монетка».