Нещодавня відставка міністра охорони здоров'я засвідчила, що реформаторів у країні цінують більше за тих, хто не може проводити реформи

В Україні починаються перші масштабні кадрові чистки болючих змін — законоки в лавах вищого чиновництва. Перший дзвіночок — звільнення міністра охорони здоров'я через відсутність реформ у медицині. Зрозуміло, що коли ні у партії вла­ди, ні в опозиції більше немає тем для конструктивних суперечок, переходять на особистості і починають віша­ти на конкретних людей відповідальність за невдачі всієї владної команди. З іншого боку, мотивація «за непроведені реформи» — це цілком логічний сигнал у розвине­ному суспільстві.

Хто на вихід?

Відставивши главу МОЗ Іллю Ємця, Президент дав зрозуміти міністрам, які поки що зберегли свої крісла, що за Гальмування реформ буде карати жорст­ко. Але головне питання для нього сьогодні — а чи є за­міна для тих членів Кабміну, які в найближчі тижні можуть піти? Чи є люди, у яких «горять очі» при слові «ре­форми»?

Якщо уявити, що у нас є можливість сформувати аб­солютно нову урядову ко­манду, то напевно нові міністри були б такими: про­фесіонали своєї галузі, з європейським мисленням і досвідом роботи у великому бізнесі, без бюрократично­го нальоту і з успішним дос­відом проведення змін. А ще — зі стратегічним баченням подальшого розвитку свого міністерства і незаплямо- вані корупційними сканда­лами, такі, які мають пова­гу бізнес-спільноти. Але чи є такі люди в Партії ре­гіонів? Більшість міністрів, яких експерти прирекли на звільнення, справді не відповідають цим пара­метрам.

Представники опозиції і деякі аналітики «затягли під ковпак» мало не кожного третього члена уряду. Міністра освіти Дмитра Та­бачника «викрили» у зло­вживаннях під час друку підручників, міністр оборонь Михайло Єжель підготу­вав сумнівної якості військо­ву доктрину, яка викликає масу питань, у тому числі і в міжнародної спільноти. Крім того, «під прицілом» міністр АПК Микола Присяжнюк, віце-прем'єр Віктор Тихо­нов. Багатьом в оточенні Президента також не подо­бається діяльність міністра юстиції Олександра Лаври- новича, який збирає під да­хом свого відомства усі майнові реєстри. Віце-пре- м'єра, міністра соціальної політики Сергія Тігіпка ніби­то хочуть звільнити за про­вал пенсійної реформи. Хоча робити це в розпал пе­реговорів з МВФ, кредит якого так потрібен урядові і з яким лідер «Сильної Украї­ни» є єдиним адекватним переговірником, — щонай­менше дивно. Мабуть, він один об'єктивно відповідає параметрам реформатора.

Святе місце порожнім буває

Але от з його «клонуван- ням» у влади поки що вели­ка проблема. Інших по­літиків, хто не зв'язаний по руках і ногах «донецькими» зобов'язаннями і при цьому готовий переступити через себе і співпрацювати з вла­дою для проведення ре­форм, у країні просто немає. «Неможливо перед­бачити, хто може прийти на заміну урядові Азарова, тому що реально навряд чи зараз є інша команда, яка б влаштувала всі політичні сили», — говорить директор Агентства моделювання си­туацій Віталій Бала. Гаран­тувати, що нові керівники різко запустять реформи у своїх галузях, неможливо. Ще менше зпевненості в тому, що у разі, якщо піде той же Тігіпко, хтось зможе дати ради реформі системи пенсійного забезпечення або легалізації заробітних плат. «Об'єктивно сьогодні вона не проходить тільки тому, що Тігіпко не член провладної коаліції, а лише її ситуативний союзник. Якщо завтра буде вказівка провести реформу в точно такому самому вигляді з Ад­міністрації Президента — парламент навряд чи буде чинити опір. Але малоймо­вірно, що це станеться», — додає Бала.

Прискорення реформ

Протистояння Кабміну і парламенту, яке, здавалося б, залишилося в далекому «помаранчевому» минуло­му, тепер може стати ще од­ним затором на шляху ре­форм. Саме незлагод­женість виконавчої та зако­нодавчої гілок влади зде­більшого плутає карти ре­форматорам. Там, де по­трібно швидко і ефективно роздерибанити бюджетні гроші, — запинок у взаємодії немає. Але щойно доходить до болючих змін — законодавці ховаються в кущі. Більше того, вони готові пе­ревести на одну людину весь негатив, аби тільки умити руки і не псувати свої особисті стосунки з електо- ратом. «Це «совковий» підхід, — говорить директор Інституту економічних до­сліджень і політичних кон­сультацій Ігор Бураковський. — Наприклад, зупин­ка пенсійної реформи — це не тільки проблема Тігіпка. Тігіпко ж не комісар з маузе­ром, який повинен всіх зму­сити силою довше працюва­ти до пенсії. Потрібна зла­годжена ріобота всіх органів влади в цьому напрямі».

Варто зазначити, що на тлі загального «байдикуван­ня» влади в плані реформ сам факт активності Тігіпка — це вже досягнення. Про те, що саме він робить, ба­гато хто, зокрема критики реформ, навіть не замислю­ються. Як, втім, і про те, що через такі самі зміни свого часу проходили Польща, Грузія, які зараз стали сим­волами економічного дива. І навряд чи до цього дива є інший шлях, окрім реформ. Більш того, вони вже задек­ларовані владою, і відмова від перетворень буде озна­чати фіаско команди Прези­дента.

У цій ситуації влада сер­йозно задумалася над важ­ливістю кадрового потенці­алу реформ. Зокрема, на думку спікера ВР Володи­мира Литвина, на тлі про­гнозованих ротацій в уряді віце-прем'єр Сергій Тігіпко звільнений не буде, незва­жаючи на постанову про його відставку, зареєстро­вану НУНС, — вона зможе набрати від сили до 100 го­лосів комуністів і деяких опозиціонерів, які борються за власне політичне вижи­вання.