Про біди і проблеми водопостачання мешканці більшості наших населених пунктів району знають не з чужих слів. Ледь не нормою стали подача води за графіком, часті пориви во­допровідної мережі, борги комунальних підприємств по опла­ті.

за спожиту електроенергію, низька якість питної води.

Сільські комунальні підприємства не живуть — виживають. Підвищення тарифів на воду проблем не вирішують, бо ви­трати на енергоносії, придбання пально-мастильних матеріалів, запчастини зростають значно стрімкіше. Та й реальні доходи мешканців падають, далі підвищувати оплату за воду — це збільшувати неплатежі сільського населення, яке сьогодні в Україні має найнижчі рівні заробітної плати та пенсій.

Не сприяють оздоровленню сільських комунальних підпри­ємств і прийняті Парламентом закони. Навпаки, чимало положень нових Податкового і Бюджетного кодексів поставили комунальників та місцеві ради, яким ці підприємства підпо­рядковані, у значно складніше становище.

Знову прийшла весна, з якою, як правило, проблеми во­допостачання загострюються. Про це свідчить і редакційна пошта.

Пропонуємо долучитися до вирішення їх керівників місцевих рад, комунальних підприємств, базових господарств, депута­тів усіх рівнів, райорганізацій політичних партій, усіх мешкан­ців району, адже вони безпосередньо стосуються кожного. Поділіться власним баченням виходу місцевих комунальних підприємств із кризи. Чекаємо на ваші пропозиції.

Сьогодні своїми поглядами на проблеми сільських кому­нальних підприємств та баченням виходу їх із кризи ділиться директор Новотроїцького житлово-комунального підприєм­ства В. В. СОЛЯНИК.

ОСОБЛИВОСТІ МІСЦЕВОГО ВО­ДОПОСТАЧАННЯ

З комунальними питан­нями, зокрема й питан­нями водозабезпечення, стикаюся практично щодня в силу своїх службових обов'язків. Новотроїцький район знаходиться у сте­повій посушливій зоні, для якої вода — це життя. Вона потрібна людям, як сонце, як повітря. Якщо городя­ни використовують воду в основному для побутових потреб, то селянам треба ще й домашню живність напоїти, городи полити. Більшість мешканців району через низькі статки змушені самі забезпечувати себе городиною та продукцією тваринництва. Овочі вирос­тити без поливу в нашому посушливому таврійському краї практично неможливо, худобу треба регулярно на­пувати. Без цього просто не вижити.

Варто зазначити, що во­допостачання в нашому районі має й свої специфічні особливості. Ми видобуває­мо воду із свердловин гли­биною понад 100 метрів, ця вода не відповідає держав­ним стандартам по мінера­лізації та по хімічному скла­ду. Дані чинники підвищують собівартість піднятої з надр і поданої у мережу води, однак це не враховується жодними нормативними чи законодавчими документа­ми. Тобто, знаходимося в значно гірших умовах, ніж інші регіони.

У всьому цивілізованому світі все, що стосується жит­тєзабезпечення населення (а вода якраз і є однією із складових його), має подат­кові пільги або додаткове бюджетне фінансування. В Україні ж інші правила. Наші комунальні підприємства по оподаткуванню та енергоза­безпеченню прирівняні до комерційних структур. Хіба це не абсурдно?!

ПОТРІБНІ НЕ РЕФОРМИ, А ПІЛЬГИ

Реформування комуналь­ного господарства, запропо­новане урядовцями, може й вихід, але — не для сільської місцевості. Це у великих містах серед представників бізнесових структур можуть відшукатися бажаючі взяти­ся за комунальне обслуго­вування, там ситуація дещо інша. Та наївно сподіватися, що знайдеться альтернати­ва існуючим нині сільським комунальним підприємствам у селах і селищах. Сюди крупний бізнес і калачем не заманиш, а місцеві під­приємці за комунальне об­слуговування не візьмуться: невигідна і невдячна це справа.

Не одну годину просиділи спеціалісти Новотроїцького житлово-комунального підприємства над розра­хунками, консультувалися з комунальниками різних рівнів, однак виходу так і не знайшли. За існуючих умов селищне комунальне під­приємство просто не може мати перспективи для роз­витку й оновлення господар­ства. Власними зусиллями проблему водопостачання нам не вирішити, потрібна підтримка держави.

Найбільша частка витрат у собівартості водопоста­чання — плата за спожиту електроенергію. Для селищ­них і сільських комунальних підприємств підвищення тарифіа на електроенергію стає непосильним тягарем. У зимовий період комунальні підприємства, які обслу­говували населені пункти Новотроїцької селищної ради, щомісяця сплачували енергопостачальній кампанії 36-40 тисяч грн., у літній ці виплати обраховуватимуться 130-160 тисячами гривень.

Вважаю, що для підпри­ємств, які надають послуги з водопостачання у по­сушливих регіонах України, необхідно законодавчо вста­новити тариф на електро­енергію на рівні тарифів для населення, тобто 0,203 грн./ кВт (зараз за кожен кіловат сплачуємо 0,95 грн.). Окрім того, треба «зняти» з кому­нальних підприємств нара­хування за втрати електро­енергії на трансформаторах. Бажано збільшити термін оплати за використану елек­троенергію з 5 днів до 10 банківських днів, оскільки значна частина сільського населення — пенсіонери, а виплати пенсій розтягнуті в часі.

Суттєво знизить тариф на воду переведення комуналь­них підприємств на спроще­ну систему оподаткування. До того ж, запровадження єдиного податку незалежно, від кількості працюючих та валового доходу, дозволить спростити процедуру заку­півлі ремонтних матеріалів і заощадити кошти. Справа у тому, що в сільській місце­вості практично всі підпри­ємці є платниками єдиного податку і не сплачують ПДВ, а згідно з вимогами нового Податкового кодексу ви­трати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) у підприємця, що сплачує єдиний податок, не включаються до складу витрат, тобто комунальним підприємствам відтепер не можна купувати в них товари.

Доходить до абсурду. Днями Новотроїцькому ЖКП для поточного ремонту ка­налізаційної мережі знадо­билося 6 погонних метрів пластикових труб. До вве­дення в дію нового Подат­кового кодексу ці ремонтні матеріали підприємство без проблем закуповувало в Новотроїцькому. Тепер же за ними довелося терміново їхати в обласний центр, шукати там торговельну орга­нізацію, яка знахо­диться на загальній системі оподатку­вання. Як результат, за самі труби за­платили 400 грн., а транспортні витрати обійшлися підприємству в 1000 гривень.

Це не єдина претензія сільських комунальників до якості законодавчих до­кументів. Так, однією з по­станов Кабінету Міністрів для послуг централізованого опалення та гарячого водо­постачання передбачається застосування методу ко­ригування тарифів на всі комунальні послуги у разі зміни податкових плате­жів, рівня зарплати, цін на енергоносії та матеріальні ресурси. А ось для послуг з водопостачання цього чо­мусь не передбачено. Тим часом, за останній рік ціни на електроенергію зросли з 0,705 до 0,96 грн. за 1 кВт, мінімальна заробітна плата — з 730 до 960 грн. за місяць. Про зростання цін на матеріали для ремонтів годі й говорити. Тому вважаю, справедливо було б поши­рити дію даної постанови і на водопостачання. До­речним було б і збільшення розміру обмежень адміні­стративних витрат з 5 до 10 відсотків.

Або ще такий нонсенс: за чинним законодавством видатки на ремонт основних засобів включаються у витрати на основі не по­даткових, а бухгалтерських даних. Виходить, чим ста­ріші основні фонди, тим менші витрати на їх ремонт включаються до тарифів. Хоча й дитині зрозуміло, що ремонт старого потребує значно більше коштів, ніж ремонт нового. Загальна до­вжина водопровідної мережі у селищі Новотроїцьке ста­новить 67 кілометрів, більша частина його прокладена у 50-60-х роках. Близько 40 відсотків трубопроводів зношені, ремонтуємо їх практично'цілорічно. Осо­бливо складна ситуація на вулицях Гоголя, Бєлінського, К. Маркса, Дзержинського, Ворошилова. Якщо під­ходити по-господарськи, водогони треба міняти, але де брати кошти? За останні десять років райцентрівські комунальні підприємства змогли замінити всього 4,5 кілометра водопровідних труб по 1,5 км на вулицях Миру, Пролетарська та Ча­паева.

Розумію, що на районно­му рівні всі ці проблеми не вирішити. Але ж не дарма кажуть, що під лежачий ка­мінь вода не тече. Пропоную розглянути ці питання на сесії районної ради, при­йняти відповідні звернення депутатів районної ради до обласної ради, Кабінету Міністрів України, Верхо­вної Ради України. Вірю, що ці пропозиції підтримають сільські та селищні кому­нальники інших районів об­ласті. Спільними зусиллями можна добитися змін.