Вже найближчим часом Україна може втратити свою самодостатність у виробництві власної сільськогосподарської техніки.

Здавалося б, часи, коли під різ­ними приводами і меркантильними уподобаннями в Україну буквально заштовхнулася імпортна (здебільшо­го секонд-хенд) машинерія, безпово­ротно канули в оранжеву Лету. Аж ні!

Недавня, згубна для економіки і суверенітету країни звичка, під виглядом «державної турботи» про українське село відкривати на кор­донах держави шлагбауми для чужої техніки, знову проснулася у деяких наших «патріотів».

Зранку вони на грудях сорочки рвуть, клянучись у підтримці вітчиз­няного товаровиробника, а по обіді обговорюють і реалізовують плани «взаємовигідного співробітництва», частенько лобіюючи лише власні інтереси.

Ще б рік-два, і ще один камінь із підмурку національної безпеки держави достойники, причетні до технічного переозброєння аграрного сектору, вивалили та знищили, не задумуючись над фатальними на­слідками. А на вітчизняному комбай­нобудуванні можна було б ставити великий хрест.

На щастя, цього не сталося. За короткий час машинобудівна галузь країни одержала те, на що очікувала роками, насамперед, законодавче та нормативно-правове забезпечення. Чітко визначилися «правила гри» взаємовідносин між державою та суб'єктами виробничої і наукової діяльності. Новий поштовх до до­корінного зменшення колоніальної залежності держави від імпорту дав Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машино­будування для агропромислового комплексу». У Законі, як мовиться, усе враховано і все прописано.

Врахована, насамперед, пріори­тетність розвитку галузі вітчизняного машинобудування.

Цей закон окрилив українських машинобудівників. Буквально усіх! Однак, складається враження, що дехто зі столичних «комбайноводів», схоже, так і не втямив, що йдеться у доленосному Законі не про ввезення «по понятіям» сільськогосподарської техніки з-за кордону, а про створення і виробництво її на наших, в тому числі херсонському, підприємствах.

А як же із формуванням інфра­структури ринку вітчизняної техніки, вкрай важливими для розвитку на­ціональної економіки, наповнення бюджетів, Пенсійного фонду?

Передбачаю заперечення: мов­ляв, херсонське підприємство на ладан дихає і на серійне виробництво техніки не здатне. Так думати і так говорити можуть лише ті люди, які або давно не бували в Херсоні, або їм куди рідніше американський Джон чи німецький Йоган, ніж український Іван. Це, якщо без розслідувань «під­водних» бізнесових течій...

Іншої думки я і мої колеги, яким доля України — не порожній звук, не шелест «зелені». Херсонський маш- завод здатний у найкоротші терміни перекрити наплив неконтрольованого, але дуже комусь вигідного імпорту, і забезпечити власне виробництво.

Але живучою виявилась тенденція, що передбачає не налагодження влас­ного виробництва, а втягнення України в безодню, завозячи непотріб, імпорт­ну техніку. Яка ще, скажіть, країна, маючи власні потужності, кваліфіковані кадри, ринок збуту, щороку витрачає на закупівлі іноземної техніки понад З мільярди гривень?

Три мільярди!

Чому б ці державні кошти не спрямувати на корисні справи: придбання техніки за рахунок дер­жавного лізингу, часткову компен­сацію вартості товаровиробникам, придбання складної сільськогоспо­дарської техніки, розробку нових зразків зернозбиральної техніки, компенсацію відсотків по кредитах для аграріїв тощо?

Це було б по-державному! А що ж відбувається насправді?

Цитую листа, підготовленого на Київ профспілковою організацією машзаводу: «Сьогодні, на жаль, всу­переч підтримці Президента України В.Ф. Януковича, Вашого, Миколо Яновичу, (Азаров — К.С.) доручення щодо продовження виробництва зернозбиральних комбайнів на базі виробничих потужностей Херсон­ського машинобудівного заводу та їх реалізації, в тому числі через НАК «Украгролізинг», деякі державні структури та відомства лобіюють питання тотального наповнення ринку України технікою зарубіжного виробництва, гуманно прикрива­ючись, нібито, відсутністю якісної вітчизняної техніки».

Херсонські (читай: українські) ма­шинобудівники обурені звісткою про те, що «найближчим часом через НАК «Украгролізінг» буде здійснено передачу понад 60 одиниць сільськогос­подарської техніки іноземного виробництва підприємств «Гомсельмаш» та «Ростсільмаш» на суму близько 80 млн. грн. державному підприєм­ству «Державна1 продовольчо-зер­нова корпорація України». До речі, в цій угоді не бере участі жодний вітчизняний виробник, в тому числі і «Херсонський машинобудівний за­вод», у якого 60 нових комбайнів на складі готової продукції чекають на реалізацію».

Ну от, їхали-їхали і приїхали!

Комбайнобудівники вважають і просять повідомити Президента України, главу Уряду, Парламент про ' таке: «Подібні операції з бюджетними коштами та технікою іноземного ви­робництва стали можливими після затвердження оновленого переліку підприємств вітчизняного сільгосп­машинобудування Міжвідомчою експертною радою з питань визна­чення пріоритетів у виробництві нової техніки та обладнання для сільсько­господарських товаровиробників, продукція яких пропонується для реалізації на умовах фінансового лізингу через НАК «Украгролізинг».

Названий факт означає одне: ре­алізація імпортної техніки призводить до відтоку фінансових ресурсів з еко­номіки України, втрати тисяч робочих місць, занепаду та повної залежності агропромислового виробництва кра­їни від зарубіжних фірм.

Невже таке завдання ставить Президент держави? Невже на цю широкомасштабну операцію націлює глава Уряду? Невже такий крок зміц­нить безпеку держави?

Ці питання уже вимагають не від­повіді, а серйозного розслідування економічної політики, яку проводять деякі державні установи, та чиновники по відношенню до власної країни. Можете вважати мій висновок депутат­ським запитом до Віктора Федоровича Януковича, Миколи Яновича Азарова, Миколи Володимировича Присяжнюка.

Двох думок тут бути неможе: або держава повністю «лягає» під нахрапистий імпорт, або вона до­водить, що українці — талановитий і роботящий народ, здатний не тільки вирощувати хліб власними силами, а й власною технікою його збирати.