Мітинг-реквієм, присвячений 25-им роковинам аварії на Чорнобильській АЕС, зібрав багато людей

Час спливає швидко. Людство, а особливо укра­їнці, й незчулося, як з дня найстрашнішої з техноген­них катастроф, яка поділила новітню історію на «до» і «після», минуло чверть віку. Вшанувати пам'ять мерт­вих і віддати шану живим — всім тим, хто у 1986 році врятував нас від атомного Армагедону, до пам'ятного знаку у райцентрівському парку зібралось багато лю­дей. Більшість з них шикува­лись у колону біля споруди райдержадміністрації. Потім це велелюдне зібрання ру­шило у парк. На чолі колони йшли керівники району.

Першим з промовою на мітингу-реквіємі виступив голова райдержадміністрації Петро Збаровський. «За ці 25 років нам багато розпові­ли про причини тієї жахливої трагедії, — сказав Петро Миколайович. — Однак гли­бинної причини так ніхто і не назвав». Вона, на думку керівника, полягає у нашому «дилетантському ставленні до природи». «Не треба зазіхати на те, чого не ро­зумієш», — наголосив Петро Збаровський. — Ми все на­зиваємо мирним. Мирний атом, мирна вода, мирний вогонь. Але самі своїми ж діями перетворюємо їх на вороже». На підтвердження слів, що людство не в змо­зі повністю контролювати ситуацію у сфері атомної енергетики, голова райдер­жадміністрації навів приклад високотехнологічної Японії, яка ще багато-багато років відчуватиме наслідки аварії на «Фукусімі-1». «Честь і слава тим людям, які зроби­ли так, аби ми не відчули чи мінімально відчули наслідки аварії на ЧАЕС», — сказав наприкінці свого висту­пу Петро Миколайович. Вшанувати пам'ять покійних ліквідаторів хвилиною мов­чання присутнім запропону­вав голова райради Леонід Сєчин. Після того настоя­тель Свято-Троїцького хра­му отець Миколай відслужив панахиду за загиблими.

Присутні ліквідатори на чолі з головою райорганізації «Союз Чорнобиль Україна» Георгієм Потемкіним три­мались мужньо. «Плакали» лише свічки в руках свяще­ника. Голоси отця Миколая і півчих, здавалося, сягали небес. На землю ж у цей час капали воскові сльози. І від того огортало печаллю душу. Вони померли, аби ми жили. Вони — герої. Вічна слава їм і вічна пам'ять!