«Проживаю у селі Петрівці Скадовського району від народження, але такого неподоб­ства ще не бачив. Свого часу викупив будинок у тодішнього колгоспу ім. Гірського. Від самого початку його зведення, де з дружиною та дітьми нині й проживаю, між нами, сусі­дами, розмежували землю — городи. У кожного — по 0,12 га. Але черговий новий власник будинку поруч з нашим забажав мати удвічі більший город. Не знаю, чим він заслужив таку повагу голови Шевченківської сільської ради Юрія Руденка та землевпорядника сільради Тетяни Тодорчук, але з їхнього благословення в мого горе-сусіда з 'явилося на руках рішен­ня депутатів сільради на дозвіл приватизації 0,25 га поруч з будинком. Але цієї землі в природі не існує! — пише до редакції газети Віктор МЕРКОТАН. — Скільки не доводив де­путатам на засіданнях земельної комісії, на сесіях сільради, що потрібно видавати дозвіл на землю за фактом її існування, питання так і не вирішили. Голова сільради виправдо­вується: рішення депутатів є, отже, хто перший приватизує, того й буде земля. Від таких нововведень на власний город доводиться ходити мало не з вилами в руках. Знахабнілий сусід виліз за межі нашої ділянки, вже починає щось садити фактично на моєму городі. Коли інші люди жили в його будинку, ні в кого не виникало ідеї «прихватизовувати» чужі землі. Невже сьогодні, з мовчазної згоди влади, це робити можна?».

За тривожним сигналом читача до Петрівки виїхав наш кореспондент.

Вижити в нашому селі можна лише за ра­хунок землі, — говорить автор листа Віктор Меркотан. — Роботи практично немає. Тому моя родина серйозно займається землею-годувальницею. Саджаємо ранню картоплю, цибу­лю, буряк, кукурудзу.

Віктор Григорович показує на межу свого та сусіднього городів. Говорить, що торік все було нормально, по-людськи. З сусідом ніколи не конфліктували, навпаки — завжди товаришува­ли. А нині Володимир Купріянов захотів прива­тизувати землю, вилізши при цьому за встанов­лені межі ділянки.

Складається враження, що в сільраді зем­левпорядник взагалі не знає, у кого скільки землі, — втрутився у розмову ще один мешканець цього села Віталій Остапчук, який також межує города­ми з ворогуючими сусідами. — Якось прийшла вона, щось там міряла, а потім заявила, що це я самовільно захопив землю і незаконно її оброб­ляв. Виходить, уже ЗО років як я захопив власний город біля свого будинку?! Землевпорядник ска­зала, щоб не рипався, бо мене оштрафують, або й взагалі город заберуть. Ми — прості люди, за­конів не знаємо. Та навіть, якщо з юридичної точ­ки зору це правильно, де ж тут справедливість? Виходить, не встиг приватизувати — забрали.

За словами петрівчан, вся проблема в без­відповідальному ставленні до справи представ­ників сільської влади, зокрема голови та зем­левпорядника.

Судіть самі: ще за радянських часів за кож­ним будинком закріпили 0,25 га. Разом з тим, між нашими чотирма сусідніми городами реаль­но немає гектара землі! Нині люди починають приватизовувати землю. Хто перший це зро­бить, матиме ділянку, а решті залишиться прак­тично по клаптю! — обурюється Остапчук. — Між мною та сусідом, з яким, певно, доведеться су­дитися, фактично реальних 12—15 соток. Він розпочав процес приватизації.0,25 га, бо має відповідне рішення депутатів. Землевпорядник прийшла і відмежувала сусіду моїх десять со­ток, залишивши мене фактично без землі.

Чому першими не приватизували землю? — запитую в обох чоловіків.

Тридцять років тут живу, обробляю свій город — і жодних проблем ніколи не було, — відповідає Віталій Оєтапчук. — Приватизовува­ти землю не мав грошей.'Та й нагальної потре­би у цьому не було. З колишнім власником бу­динку нинішнього сусіда Володимира Купріяно- ва ми жили тихо-мирно. Дійшов до середини городу — це моя земля, далі — його. Словом, ще за Радянського Союзу так було. Після того, як кілька родин одночасно заявили про земельні оборудки в^айонну прокуратуру та відділ Держкомзему, депутати сільради прийняли рішення — мені дозволили приватизувати лише 12 соток, а сусіду — 20. Але ж і це нас не по­мирило. Чому одному дали більше, іншому — менше?

Помітивши сторонніх людей на своєму городі щойно згаданий Володимир Купріянов підійшов познайомитися. Говорить, що йому чужого не потрібно. Має рішення депутатів на приватиза­цію чверті гектара, це й зробить.

Це — моя земля, — сказав чоловік, демон­стративно встановивши зрошувальний пристріл на донедавна чужій території.

Право на землю має право той, хто більше її обробляв, — обурюється Остапчук. — Я тут тридцять років живу, а ти — три.

Питання до землевпорядника... — сухо відцрвів Володимир Купріянов і пішов.

Поспілкувавшись з колись товаришами, а нині ворогуючими сусідами, направляюся в Шевченківську сільську раду. Найперше прагнув зустрітися із землевпорядником Тетяною То­дорчук та сільським головою.

Землевпорядник у своєму кабінеті пила каву. З журналістом спілкуватися категорично відмо­вилася, у грубій формі пояснивши, що нічого коментувати не буде, мовляв, працівники мас- медіа для неї не указ.

Я знаю, чому ви приїхали, яке питання тур­бує, але нічого не скажу, — фактично кричала жінка. — Ми з сільським головою самі розбере­мося з цими людьми. А вам тут робити нічого!

Сільського голови Юрія Руденка на робочо­му місці не було. Секретар пояснила: голова поїхав на сесію районної ради. Того дня у Ска- довській райраді дійсно відбувалася сесія. Вона закінчилася об 11.30, а Юрій Миколайович до 15.00 на роботі так і не з'явився. Дзвінки з мо­більного теж ігнорував. Незважаючи на попе­редню домовленість про зустріч, розмови з жур­налістом сільський голова відверто уникнув.

Автор цих рядків звернувся за комента­рем до заступника начальника Головного управління Держкомзему в Херсонській об­ласті Оксани ЗІНОВОЇ.

—Для вирішення цього спірного питання кон­фліктуючим сторонам необхідно звернутися до спеціалістів відділу містобудування, архітекту­ри та житлово-комунального господарства рай- держадміністрації. Важливо уточнити, на скількох користувачів було заплановано розпо­ділити цю частину території, — говорить Оксана Адамівна. — Трапляється, що реальні площі не збігаються з виділеними. Тобто видається дозвіл на виготовлення технічноі'документації орієн­товної площі, а потім розмір ділянки уточнюєть­ся, документи направляються на перезатверд- ження і вносяться зміни.

Якщо людина довше користувалася зе­мельною ділянкою, чи надаються їй переваги під час проходження процедури приватизації землі?

На сьогодні ця норма не діє. Є спеціальні роз'яснення Держкомзему, з яких випливає, що норма набуває чинності з моменту прийняття нового Земельного кодексу. Крім того, там немає вимоги обов 'язково виділити землю. Гро­мадянин має привілей під час звернення. А рада вирішить, чи добросовісно людина обробляла землю, чи сплачувала податки тощо. І лише потім прийме рішення.

Проводжати журналіста з села зібралися близько двадцяти мешканців Петрівки. Більшість з них зізналися, що мають на руках рішення сільради про дозвіл на виготовлення технічної документації по приватизації земель­них ділянок для обслуговування житлових бу­динків, господарських будівель площею 0,25 га. Люди розуміють, що реально між їхніми сусід­німи городами цієї площі землі не існує. Розпо­чинати процес приватизації селяни не хочуть, аби не сваритися з сусідами. Всі вони вірять у справедливість та чекають, доки своє слово з цього приводу скажуть правоохоронні органи.